Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2020 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


Козачка полку Чорних запорожців


 “Жінки у Визвольній боротьбі”

У січні 2020 р. має побачити світ т. 3 енциклопедії “«Подєбрадський полк» Армії УНР”. Пропонуємо до уваги біографію видатної, але, на жаль, забутої особистості – воїна-митця Марії Стовбуненко-Заїченко

СТОВБУНЕНКО-ЗАЇЧЕНКО Марія (20.07.1900, м. Кишинів Бессарабської губ., тепер Молдова – після 1927). Просвітянка, повстанець отаманів Овсія Гончара та Дмитра Соколовського (1919), військовий урядовець, козачка полку Чорних запорожців Армії УНР, скульптор, учителька.
Дружина сотника Олександра Стовбуненка-Заїченка. У “Життєписі” зазначала: “Виховувалася з 1907 року в школі Св. Серця в Парижі, пізніше переїхала до м. Требіша в Прусії, де вчилася до 1910 року. Звідти переїхала до Львова, де вчилася в роках 1911-13 в сс. (сестер. – Ред.) Назаритянок, від яких в 1914 році повернулася до Парижу (школи Св. Серця), де закінчила 5 класів ліцею. Того ж року поїхала до родичів у Славуту. З вибухом війни залишилася там, де перейшла до 7 кляси комерційної школи. З евакуацією цієї школи до Лохвиці я перейшла, як дочка вбитого на Далекому Сході старшини, до Київського Маріїнського інституту. Іспит зрілости за 8 класів здала в 1918 р. в Білій Церкві в гімназії імени Бориса Грінченка. Після цього працювала в місцевій «Просвіті». Після окупації повіту московською владою я вступила в партизанські частини ([Овсія] Гончара, [Дмитра] Соколівського), в складі яких брала участь в боях за Волю Народу. Після поранення під Брацлавом в складі 2 Київського коша приймаю посаду урядовця в Могилівському повітовому комісаріаті (1919 р.), а згодом вчительки в с. Комарниці Могилівського повіту. Перенесла плямистий тиф. В 1920 р. поступила урядовцем у Бердичеві до мобілізаційного відділу, після його розформування перейшла на цю ж посаду до Овруцького повітового військового начальника. Це управління було розформоване після заняття ворогом міста і увійшло до складу Дієвої армії. Я залишилася в ній як козак і брала участь в бойових операціях до 20 листопада 1920 року. В інтернуванні працювала урядовцем у відділі зв’язку для ведення кореспонденції на чужих мовах. У таборах Вадовиці та Стрілкові працювала в художніх студіях при культурно-освітньому відділі, де готувалася до вступу в Академію мистецтв у Кракові. В 1922 році прийнята на різьбярський курс цієї Академії. 15 липня 1924 року”.
“Приїхав [Олександр] Стовбуненко до Кракова не сам, – розповідав художник Василь Перебийніс, – а з «козаком» Марком. «Козак» Марко – це була жінка, що служила в курені пластунів при 1-м полку кавалерії «Чорні запорожці» («чорношличники»). Це була колишня баронеса, якої чоловіка й дітей розстріляли большевики в її присутності, а вона втекла й платила большевикам за смерть смертю. Поступив Стовбуненко на відділ скульптури до проф. Лящка (до 1911 р. у Костянтина Лящки навчався скульптор, січовий стрілець Михайло Гаврилко. – Ред.). На той же відділ поступила і вона – тепер його жінка. Їм не особливо щастило. Народилася в них дитина, але померла. Мусіли важко боротися за кусок щоденного хліба, і це не давало їм можливости щодня відвідувати Академію. По деякому часі при помочі наших людей організують вони нелегальну переправу з Польщі до Чехо-Словаччини. Так без віз вони пробралися в Прагу, де отримали стипендії й продовжували свої мис­тецькі студії”.
3 жовтня 1924 р. зарахована на екон. підвідділ екон.-кооп. відділу УГА в Подєбрадах. У кабінеті хліборобства УГА були її роботи: “Бездоганної якости гіпсові моделі корінеплодів, які не одного гостя у блуд увели, роботи пань Олени Рейтеревої і Стовбуненківної”. Є згадка про неї як про студентку 3 семестру (1928).
Військовий інвалід. Хворіла. Через поганий стан здоров’я не змогла закінчити навчання. Учителювала на Підкарпатській Русі. Жила з чоловіком Олександром в с. Апшиці (округ Рахів). Діти: Василь (25.12.1926), Світослав (29.11.1928), Одарка (3.09.1930), Калина-Мая (16.05.1933). Козачкам слава!

Роман КОВАЛЬ, Віктор МОРЕНЕЦЬ, Юрій ЮЗИЧ
Історичний клуб “Холодний Яр”



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ