2017 рік. Наталя Михайлівна Трофимчук, 58 років, санінструктор Майдану, на фронті з 2014 року. Про неї нам розповіли, як тільки ми приїхали. Незвичайна жінка, приклад для всіх бійців, хлопцям – як мати, лікує, підтримує, допомагає в усьому, навіть за дисципліною стежить. Їхали до неї на передову через поле неприбраних і засохлих соняшників, на якому стояли моторошні таблички “Обережно міни”. Як тільки я вийшла з машини, то побачила її здалеку. Я її ніби пізнала, ніби все життя знала. Ми побігли одна одній назустріч із криком: “Майдан!” Обнялися як рідні люди. Враження дивовижне: охайна, акуратна, із зачіскою, на нігтях манікюр – один ніготь жовтий, другий – блакитний, через один. Зайшли в її бліндаж. А там – розписна пічка! Це вона розписала її в петриківському стилі.
Поки я малювала портрет, вона розповідала про себе. Всі родичі в Криму. Після анексії взаєморозуміння з ними немає. Розповіла, що на війні бачила багато страшного, але ніколи не забуде, як 20 лютого 2014 р. в готель “Україна” принесли тяжкопораненого хлопчика, який агонізував. Йому вже не змогли допомогти… Коли його забрали, залишився його шарфик, і той шарфик вона ніяк не може забути, він весь час стоїть перед очима.
Ми плакали разом.
Ця зустріч з дивовижною жінкою, справжньою берегинею України, запала мені в душу. Дякую Вам, дорога Наталю Михайлівно! Низько вклоняюся за Ваше служіння Україні!
Марина СОЧЕНКО |
