 (Спогади з часів Визвольних змагань) Українці мають право користуватись з прав людськости
нарівні з іншими народами
і вміють зброєю також боронити свою волю. …1918 року вибухнуло повстання селян міст[е]чка Трипілля і околиць на Київщині, викликане окупацією різними військами України.
В одну ніч були винищені залоги окупантських військ в самому Трипіллі і в околичних селах та міст[е]чках: Ржищеві, Черняхові, Обухові і інших. Ранком з усіх кінців на трипільську площу вмаршерували стрункими лавами, озброєні різноманітною зброєю, а деякі і зовсім без неї, і в різноманітному одязі, козачі сотні: Черняхівці, Обухівці, Васильківці і інші й інші. Трохи пізніше прибули з Лівобережжя Переяслівці і Ворон[ь]ківці.
Великий майдан біля старезної церкви Введення тісно вставлений лавами козаків. Перед церквою – широке підвищення, обставлене корогвами та синьо-жовтими стягами. Виступають промовці, які висвітлюють становище і завдання повстанців. Виступає улюбленець селян, вчитель і революціонер І. А. Гавриш (Іван Андрійович Гавриш – учитель Данила Терпила. – Ред.).
Говорить ініціятор і творець повстання, син селянина – колишнього чумака, вісімдесятилітнього столяра Іллі Терпила – Данило, якого в товаристві називали Зелений. Поява на коні перед вишикуваними лавами козаків цієї кремезної й простої, як правда, людини викликає голосне, могутнє й довге: “Слава! Слава! Слава!” З його уст летять слова гарячі, як вогонь, короткі, як наказ. Промова триває недовго. І знову з тисячі уст голосне: “Слава!” Хмари шапок і рук метнули догори...
“Зеленого! Зеленого отаманом!” Мить – і тихо, як в могилі. Отаман швидко з’являється на трибуні. Прості і щирі слова вдячности за довір’я. “Я вийшов з вас, і я буду ваш. І доки земля носитиме мене, не покину й не зраджу мій народ і Україну. Хай живе вільна Самостійна Українська Держава!” І знову тисячоголосе: “Слава! Слава!” Отаман клякає на коліна перед своїм батьком: “Тату мій, благословіть мене на велике й святе діло!”
Сивобородий батько отамана дякує народові за велику честь, що випала на долю його улюбленого сина. “Мого наймолодшого сина, що є в мене дорожчим від життя, для якого я жив, – віддаю Україні”. І поцілував сина в голову. “Благослови Боже тебе, сину, на ці великі подвиги, – перехристив, – помагай вам Боже!” – і... старий заплакав.
Дванадцять священників служили молебень... нараз команда... і всі завмерли. Корогви і прапори схилилися донизу. Вгорі бренів ворожий розвідувальний літак. За п’ять хвилин він зник. Голосно залунав на повні козачі груди український національний гимн. Козачі сотні виступали в похід – час не ждав. Так народився Дніпровський загін Українського вільного козацтва.
Так було і так буде. Справдяться слова великого пророка Т. Шевченка “Україна діждеться свого Вашингтона!”. І на трипільських горах знову маятиме український блакитно-жовтий стяг свободи. Іван ГАЙДАЙ
Дж.: “За волю!” – 1946. – № 4. – Червень. – Корнберг.
Публікація Віктора Рога “Пливи, комуно…” Вславився от. Зелений (…) тим, що тих большевиків, які попадали йому в полон, розстрілював, прив’язував на березі Дніпра їх трупи до зрубаних дубів, а на дубах – на прикріплених до них високих щоглах ставив напис: “Пливи, комуно, у Черкаси комуністам на ковбаси”, дуби з розстріляними большевиками відштовхував від берега й пускав за течією Дніпра до Черкас, які були в посіданні большовиків. Дорошенковець Петро. В обіймах Республики // Український робітник. – 1938. – Ч. 18. – 6 травня. – С. 3.
На світлині – Михайло Горловий і створене ним погруддя отамана Зеленого.
Село Щербанівка 
|
