Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2019 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Запеклий козак Петро Хмарук


Будь-яка влада побоюється таких, як Петро Хмарук, бо саме такі люди здійснюють атентати та державні перевороти. А Хмарук ще й був представником поневоленої нації, гостро відчував це і категорично не погоджувався на рабський статус. Тому свою непогамовану енергію спрямовував проти устоїв СССР – виготовляв антисовєтські прокламації, плекав зброю, нищив її функціонерів, підробляв совєтські документи, грошові знаки. Не побоявся ще юнаком викарбувати на своєму тілі тризуб і пройшов з ним через майже сорок років тюрем і таборів. Якщо бути точним, то карався Петро Хмарук 36 років і сім місяців – у тюрмах СССР, проти якого виступав, та в’язницях Самостійної України, за щастя і долю якої боровся.
Перший раз його позбавили волі буцімто за підробку водійських прав, але за це в СССР давали два роки, а юному Петрові вліпили п’ять. Бо справжньою причиною позбавлення волі став саквояж з антисовєтськими листівками, які написав і виготовив Петро Хмарук і який винюхали нишпорки КҐБ.
Чоловік, який під час першої відсидки Хмарука перебував з ним у тюремній камері, сказав: “Петро був антисовєтчик. Саме за це його посадили. Ми всі це знали”.
Додам від себе: Москві було важливо не стільки ізолювати чи знищити своїх ворогів, скільки змусити їх до співпраці, якщо ж цього не вдавалося провернути, тоді Москва всіляко компрометувала своїх противників. Тож десятиліттями “соввласть” зображувала борців за волю, в тому числі петлюрівців і бандерівців, бандитами.
Так сталося і з Петром Хмаруком.
Ще на початку 1990-х рр. він казав мені, що віддавна є членом ОУН. І переповідав історію прийняття до організації. Але я з недовірою поставився до цієї розповіді і не дуже прислухався. Мовляв, хто це в 1960-х роках міг його прийняти до лав ОУН?! Так само не повірив я, коли він сказав, що мати його – княжна. Тепер же розумію, що я помилявся в обох випадках. І шкодую, що не запам’ятав деталей розповіді...
Тепер уже у Петра Андрійовича не спитаєш – 28 листопада 2008 р. він помер від тяжкої хвороби... Диво з див – козак вибухої вдачі, рішучий, хоробрий, здатний на ризик, завжди готовий до бою, помер у ліжку, а не у полі вільному...
Під час проводів на Лісовому кладовищі та поминальному обіді всі, хто виступав, наголошував на винятковій щедрості Петра Андрійовича, доброті до товаришів, благородстві, шляхетній вдачі. У прощальному слові біля його труни я сказав, що він віддавав усі свої заощадження друзям. Яке недоречне слово вихопилось у мене – заощадження! Петро Хмарук ніколи не мав заощаджень, бо все роздарював друзям!
Чималою була і його допомога ДСУ – Всеукраїнському політичному об’єднання “Державна самостійність України”, членом проводу якого він врешті став – комп’ютери, ксерокси, факси, кошти, видання газет і книг, оплата організаційних видатків партії, зокрема його коштом проведено 4-й з’їзд ДСУ у стінах Спілки письменників України. І головне – він ніколи не підкреслював значення своєї допомоги. Завжди робив це, природньо, з потреби серця. Багато допоміг він і УНА-УНСО, бо мріяв про загони бойовиків-революціонерів...
Звичайно, влада пильно стежила за ним і під різними приводами наполегливо ув’язнювала його. Довгі роки неволі Петро Хмарук відбув гідно, чим завоював велику повагу у кримінальному світі. Ви тільки подумайте – український націоналіст силою духу здобув авторитет серед кримінальників. Тому й нераз виступав арбітром у їхніх суперечках, які могли закінчитися кровопролиттям. І слово Хмарука визначало, хто мав поступитися і вибачитися...
Петро Шкляр на Лісовому кладовищі кинув мені: “Ось такі люди нам потрібні! Треба, що у всіх верствах суспільства були українські націоналісти. І у кримінальному світі! Лише тоді наша держава стане повноцінною”. Додам ще й таке: ім’я Петра Хмарука-Аніщенка врятувало багатьох наших хлопців, які каралися в тюрмах за участь в акції “Україна без Кучми”. Досить було сказати, що ти знайомий з Петром Андрійовичем, як здобував не останнє місце у в’язничній ієрархії. Про це, зокрема, розповів і Руслан Зайченко. Про це ж говорив і Олесь Вахній...
Пов’язував нас ще один особливий зв’язок – Хмарук був моїм читачем, – і книг, і нашої “НН”. Він, живий і правдивий отаман, тягнувся серцем до своїх попередників, впізнавав себе у них, може, і ставав подумки поруч та брав участь у шабельних атаках. Це ж про таких як він писав Тарас Шевченко: “Огонь запеклих не пече”.
Петро Хмарук був палким і невтомним пропагандистом нашої “Незборимої нації” і книг про отаманів степу і лісу. Коли мав можливість, купував книги пачками та дарував своїм приятелям. А коли вже все роздарював, віддав і останній примірник з авторським автографом. “Нехай працює книжка. Мені не жалко”, – казав при цьому.
Коли я його запрошував, він завжди брав участь у вшануваннях діячів Визвольного руху, які проводив Історичний клуб “Холодний Яр”. Їздив зі мною і у Трипілля на вшанування отамана Зеленого, у Глеваху на могилу до васильківського отамана Марка Шляхового. Збирався все в Холодний Яр, але ця мрія так і не здійснилася...
Хочу сказати і про небуденний публіцистичний талант Петра Хмарука. Я порівняв би його з палким словом Андрія Гулого-Гуленка та Юрка Тютюнника, відозви яких були не тільки шедеврами пропаганди й контрпропаганди, але й чіткими та ясними інструкціями, зрозумілими грамотному і малограмотному – що, коли і як робити, кого бить і куди стрілять. Написані вони з магічним імперативом. Прочитавши звернення отаманів, селянин чи козак не тільки брав до відома інформацію, а виконував настанови батьків-отаманів. Такий же стиль і у Хмарука – як постріл короткий, енергійний і змістовний, просякнутий глибоким почуттям і непереможною вірою у силу і правду  свого народу. У цьому переконається кожний, який прочитає його “Комунікат до українських націоналістів”, опублікований у “Незборимій нації” 15 років тому. Помістив я його на першій сторінці, – як головний матеріал номера. Ось уривки з нього:
“Здорові паростки української влади не виростуть, поки не буде виполото весь бур’ян, а сміття – спалене. Це аксіома. Але активна праця знешкодження не ведеться... Українська нація – в небезпечно важкому становищі. Знахабнілі квартиранти продовжують зневажати нашу мову, культуру, традиції, звичаї, вважають наданий їм притулок за свою оселю і все нахабніше диктують нам свої умови...
Найголовнішою, безперечно, є проблема влади. Сьогодні на її головних щаблях замість українських патріотів сидять учорашні вороги незалежної України. Їх треба усунути. Яким чином? Відповідь однозначна: всі шляхи, що ведуть до визволення, до побудови УССД, є нашими шляхами. Вищої мети, як ця, немає! І не треба звертати увагу на докори чи звинувачення ворогів. Нас веде до поставленої мети національна ідея і поклик сумління! Чи в цю добу, чи ніколи! За опанування терену буде вестися не тільки політична боротьба! Де слово – як постріл, а де останнє слово скаже “товариш Маузер”! Тому звертаюсь до всіх українських патріотів, провідників Визвольного руху: відроджуймо легендарну СБ – караючий ворогів меч і щит захисту інтересів українського народу та Української держави! Члени націоналістичних формувань повинні дотримуватися військової дисципліни, беззастережно виконувати накази своїх Провідників! Тільки тоді вороги будуть покарані й позбавлені можливості шкодити!  Окрім каральних органів, необхідно налагодити чітку інформативну службу (розвідку), щоб своєчасно мати інформацію про діяльність і наміри противника. Вуха та очі потрібно мати скрізь!.. Треба не плисти за подіями, а передбачати їх, упереджувати діями, бути першими скрізь. Закриті структури СБ повинні грати в цій грі велику роль. “Методи плаща і кинджала” не застаріли і ними ефектно користуються всі серйозні діячі. Без СБ не покладайте надій на успіх. СБ розчищає і торує шлях... Озброєний і сильний ніколи не визнає права слабого. Українській нації потрібен сучасний легендарний символ, яким можна гордитися, надіятися як на захисника. Кожна українська людина повинна відчувати, що за нею стоять в обороні.
В народі необхідно підняти почуття національної гідності. Це зможе зробити лише активна в діях, бойова і відчайдушна, героїчна структура... Хто не з нами і проти побудови УССД, тому немає місця на українській землі! Це гасло повинні знати всі. Але перед тим, як його виголошувати, треба заявити про себе практичними екстремальними діями. Ми повинні повернути втрачену ініціативу! На своїй землі ми хазяї і диктувати будемо ми і більш ніхто!
У нас достатньо фанатично відданних Україні людей, які, коли треба, підуть на смерть, але виконають наказ! У нас є всі можливості поставить ворогів на місце! Треба закінчувати базікання і гру в демократію! З тими, що наважуються стати на нашому шляху, з тими, хто заважає, – треба обходитися нещадно і без компромісів!
Ніякі закони тимчасової влади не можуть бути для нас стримуючими, якщо мова йде про побудову Української держави! Вороги повинні усвідомити: тут ніхто не жартує. Наші противники – меркантильні, безідейні, дуже дорожать солодким життям і, на відміну від нас, нездатні пожертвувати собою. Нам нема рівних у протистоянні й рішучості. І ми конкретними практичними діями закріпимо це у свідомості кожного!”
Ось такий був Петро Хмарук.
Членство ДСУ, УНА-УНСО та інших націоналістичних організацій щиро сумує за втратою свого товариша – людину вчинків і великої туги за Українською Україною! Не дивно, що над свіжою могилою було чути постріли, а похороний окрестр грав винятково українські пісні – “Ясени”, “Ой у лузі червона калина”, гімн України...
Завершую посмертну згадку його словами. І цей останній рядок його “Комунікату до українських націоналістів” нехай прозвучить як Заповіт – “Якщо ми дійсно є, то неможливо допустити, щоб вороги безкарно чинили злочини на наших очах!”

Роман КОВАЛЬ



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ