Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2019 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Мадяри в Первомайську


3 серпня 1941 р. німці разом з мадярами та румунами ввійшли в Первомайськ. Румуни зайняли Голту на правому березі Південного Бугу, а мадяри – Ольвіополь на лівому березі. За вірну службу німці віддали їм Ольвіополь на грабунок.
Зайшли і до нас… На господарстві тоді були тільки бабуся Соломія і дідусь Іван. У той день мадяри вивели із сараю корову Машку. Інша група забрала скрипку, гітару, мандоліну, шахи…
Тільки-но ми з батьком повернулися додому, мадяри з’явилися знову. Побачили на нашій двоколці мішки! Занесли їх до хати, розпороли, витрусили все на підлогу і почали ділити. Бабуся обняла мене і повела в садок – щоб я цього не бачила. Братики вже були в садку.
До хати зайшли ще двоє мадяр. Тепер здобич ділили вже на чотирьох. Награбоване склали в мішки та простирадла, зав’язали і пішли. Забрали все: новий і ношений одяг не тільки дорослих, а й наш, дитячий – мої трусики, сорочки, штанці, мої платтячка.
Добре, що батько з дідусем Іваном ще після перших бомбардувань викопали у старому садку шанець і вночі закопали в ньому килим, кожухи, ковдри та деякі інші зимові речі.
Німці віддали наше місто мадярам на три дні. Але мадяри не могли зупинитися.
Наступні чотири дні вони продовжували грабувати. Одні виходили з хати, інші заходили. І всі щось тягли. Витрусили з валізи навіть дитячі іграшки. Забрали мій іграшковий фарфоровий чайний сервіз – малесенькі чашечки, тарілочки, глечик, цукерничку, чайничок.
Залізли й у погріб. Там у мішку й у валізі зберігалися старі речі бідної вдови Мельниченчихи, яка мала на своїх руках четверо дітей-підлітків. Мадяри взяли светри Володимира й Андрія. Забрали й ношену білизну їхніх старших сестер Ганни та Олени. А що залишилося, розкидали по погребу і потоптали.
П’ятого дня знову прийшли. Залазили в усі закутки. І під піччю знайшли велику каструлю, прикриту лахміттям. А в ній – домашні ковбаси, залиті смальцем! Коли мадяр відкрив каструлю, розсміявся. Смачна вечеря буде!
Бабуся Соня, пригорнувши мене до себе, сперлася на піч. Дідусь Іван закляк посеред кухні. Другий мадяр, побачивши приховані ковбаси, обурено штовхнув дідуся до стіни і витягнув з кобури пістолет. Бабуся повернула мене, перелякану, і притулила обличчям до себе. Пролунав постріл.
Я здригнулася.
Другий постріл!
Я ще глибше втиснулася в бабусю, дедалі міцніше обнімаючи її. Бабуся вся тремтіла.
Мадяр вистрілив утретє.
Він не вбив дідуся – стріляв біля його голови.
У хорошому настрої “вояки” підхопили за вушка каструлю і пішли. Знадвору лунали їхні веселі голоси…
Надвечір повернулися мама і батько. На руках батько тримав півторарічну Інну. Вони приїхали із Софіївки, де переховували дітей. Розповіли, що при в’їзді в Первомайськ мадяри зупинили їх, забрали двоколку, коня і хлібину, яку дала їм на дорогу тітка Марія.
Через два дні навідався дід Степан. І почув від сина, мого батька, як мадяри пограбували його родину до нитки. Розповідаючи, батько заплакав. Чим же дітей годувати?! У нього ж їх четверо!
– Не плач, сину, – обійняв його за плечі дід Степан. – Це все наживне. Ти живий і все надбаєш, а награбоване добра їм не принесе. Можливо, вони ним і не скористаються. Війна їх забере…
Сподіваюсь, що так і сталося.

Тамара ЗДОРОВЕЦЬКА, 1930 р. н.,
дочка козака 1-ї Запорозької дивізії Армії УНР Олексія Здоровецького

На світлині Ганни Гончарук – Тамара Здоровецька. Київ, 2019 р.
Дж.: Незборима нація (Київ). – 2019. – Ч. 11 (405). – С. 2.



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ