Про Колодзінського я довідався наприкінці 1980-х, коли почалося національне відродження на Закарпатті. Вже тоді я інтуїтивно усвідомив велич цієї людини. Коли в боротьбі за Україну на Закарпатті більшість проводу зневірилися, розчарувалися, він залишився вірний ідеалам. Коли інші відмовилися від боротьби за цей маленький клаптик української землі, він узяв на себе відповідальність.
На Закарпатті тоді перебувало багато українських військових діячів. У вирішальну мить вони всі десь розвіялися, а він продовжував боротьбу. Забезпечив відхід Августина Волошина, Романа Шухевича… а сам залишився для організації партизанської боротьби. І тільки тепер, після прочитання його воєнної доктрини, я зрозумів, що він і не міг вчинити інакше.
У момент арешту він був пригнічений не так фізично, як морально. Пригнічений не стільки поразкою, як ставленням закарпатців до боротьби – жменька боролася, а більшість вела безтурботний спосіб життя: ходили на базар, чистили сніг на обійсті… Пригадую, як мій дід Микола розповідав мені, малому, про січовиків Августина Волошина, які перед війною проходили через с. Нересницю, і як місцеві селяни збиралися, щоб на них подивитися, але не як на щось своє, щоб допомогти, а просто подивитися.
У 1990-му, коли ми ще були в добрих стосунках з мадярами (завдяки спільній боротьбі проти Москви), один старий угорець із Солотвина показав мені приблизне місце розстрілу “січ-банди” поблизу однієї із соляних копалень. Згодом українці з угорцями на Закарпатті розсварилися (насамперед через кардинально різну оцінку подій на Закарпатті в 1938 – 1939 рр.).
Минули роки, і в мене виникла ідея вшанувати полеглих. Встановили великий камінь, а на ньому – мармурову табличку з портретами Колодзінського і Зенона Коссака. Відкрили урочисто. А через деякий час мадяри розбили дошку, залили камінь фарбою. З того часу ми щорічно відновлюємо, мадяри щорічно розбивають. Лише з початком російсько-української війни ця боротьба проти Колодзінського і Коссака припинилася.
З перших днів мого перебування на війні виникло питання, як назвати наш підрозділ. І сама собою виринула назва “Карпатська Січ”.
Коли мені обирали псевдо, хлопці зібралися в окремій кімнаті і за декілька хвилин винесли вердикт: будеш віднині “Кумом”. Я не відразу зрозумів чому. Перепитав. І почув: “А таке псевдо мав начальник штабу «Карпатської Січі» Колодзінський”. Чесно скажу – аж мороз по шкірі пройшов.
Ще один спогад з війни.
На початку 2015 р. прийшов до нас у підрозділ молодий націоналіст із Харківської організації ВО “Свобода” Мирослав Мисла. На той час він уже служив у батальйоні “Січ”. На моє запитання, чому він вирішив перейти з підрозділу, який має офіційний статус, де виплачують зарплату, а бійці мають всі соціальні гарантії, до нас, добровольчого підрозділу, де нічого цього немає, він відповів: “Тому що я родом із Закарпаття, тому що ваш підрозділ називається «Карпатська Січ», тому що командир цього підрозділу має псевдо Колодзінського”. З того часу з Мирославом зав’язалися тісні відносини. Він започаткував у нас ідеологічний лекторій. У вільний від бойового чергування час читав лекції з історії, ідеології, політології. Якось він прибіг і з сяючими очима повідомив, що знає, де зберігаються друга і третя частини праці Колодзінського “Українська воєнна доктрина”. Попросив підтримки в її виданні. А я вважав, що ці дві частини втрачені назавжди… Звичайно, зустрів цю звістку з радістю – як подарунок з небес.
Тоді видати працю не вдалося – 2 жовтня 2016 р. неподалік с. Кримського Мирослав – як і Михайло Колодзінський – загинув у бою.
Але прохання свого бойового побратима Мирослава Мисли я виконав: праця Михайла Колодзінського “Українська воєнна доктрина” побачила світ. Усі її три частини об’єднано в одну книжку.
ОДЧ “Карпатська Січ” стала фундатором бойової нагороди – “Медалі Михайла Колодзінського”. Нею нагороджуються ті, хто склав жертву крові в боротьбі за Україну (полеглі та поранені), а також за здобутки в дослідженні історії Визвольних змагань та військової науки.
Читаючи цю книгу, весь час запитував себе: хто ще з українських мислителів, політиків, військових так глибоко задумався над місцем України в цьому світі?
Читачеві, який, як і Колодзінський, боровся за Велику Україну, ця книга дасть підстави для здійснення мрії його життя.
Олег КУЦИН-“КУМ”,
командир ОДЧ “Карпатська Січ”
З питань придбання книги звертайтеся за телефонами (044) 279-81-33, (044) 246-47-83, 050-443-53-69 до Григорія Жибака (hrytszhybak@gmail.com) та за адресою: вул. Ярославів Вал, 9, пом. 4, Київ, 01034.
|
