Познайомилися ми з Павлом Гавриловичем ще під час роботи над збіркою “Героїзм і трагедія Холодного Яру”. Мені порекомендував звернутися до нього лісничий Креселецького лісництва Олександр Найда. Павло Гаврилович охоче відгукнувся на мою пропозицію й написав до нашої книги одну з передмов, а саме: “Історико-географічний опис Холодного Яру”. Написав натхненно, лірично і... документально. Було видно, що він закоханий у ліс. І людей, які оберігали його і для яких він століттями був хатою. Мова не тільки про лісничих, але і про козаків та гайдамаків, які століттями гніздилися в українських лісах.
Про ліс Павло Вакулюк написав чимало – самих лише статтей кілька сотень, а ще і 33 монографії – “Ліс і людина”, “Посади дерево”, “Оповіді про дерева”, “Зелені скарби Фастівщини”, “Лісовідновлення та лісорозведення в Україні” (спільно з Валерієм Самоплавським), “Технологія лісокультурних робіт” та інші.
Свою палку любов до лісу Павло Вакулюк не тільки продемонстрував на сторінках книг, а й уже життя натхненно збільшував лісові масиви нашої Батьківщини. Перелік посад, які він посідав, промовистий – лічничий, інженер лісового господарства, головний лісничий, директор лісгоспу, начальник управління лісорозведення Міністерства лісового господарства, завідувач кафедри нової техніки, передової технології і комплексного ведення лісового господарства.
Для кого ж відновлював лісові масиви Павло Вакулюк? Для нових гайдамаків? Хто зна, може, й така думка була захована глибоко у серці...
Переймався Павло Гаврилович і трагічною долею працівників лісового господарства, яких особливо ретельно винищували під час Великих московських репресій. Цю болючу тему він осмислив у книгах “Лисенківщина”, “Реабілітовані історією”, “Нариси з історії лісів України”, “Історія українців”, “Важке прозріння”.
А ще Павло Вакулюк – палкий ентузіаст перетворення екскурсій на процес національного виховання. Ще в часи СССР він проводив екскурсії лісівникам на Аскольдову могилу, розповідав про трагедію крутянців, метаморфози Павла Тичини... А біля пам’ятника катам нашого народу у Трипіллі розповідав про отамана Зеленого і нашу правду. Звичайно, мав через це проблеми з КҐБ... Випустив Павло Вакулюк і “Путівник по історичних об’єктах Києва” та дуже цінну брошуру “Боярська вузькоколійка як дзеркало більшовицької пропаганди”, в якій аргументовано і спокійно розвінчав ще один брехливий московський міф – про П. Корчагіна і засліплених корчагінців...
Нещодавно відомий кінорежисер Леонід Мужук зняв документальний фільм із двох частин – “33-й. Материнський спогад” і “33-й. Материнський заповіт”. Головним оповідачем фільму став Павло Вакулюк. 22 листопада картину показав Перший національний. Її, до слова, перекладено на 6 мов і розіслано в 103 країни світу.
Павло Вакулюк прожив велике, наповнене добрими справами, життя. Але чи був він щасливою людиною? “Ні, не був і не міг бути...” – відповідає він у книзі “Верхівня на скрижалях історії”. Не міг бути, бо став свідком страшної трагедії свого народу. Загибель мільйонів (серед них і батька в 1933-му) і продовження жахливої трагедії тих, хто вижив під час Голодомору. Як можна бути щасливим, коли скалічено мільйони доль?! Болить серце і сьогодні, коли бачить духовних калік чи їхніх нащадків, які клянуть не Москву, а Україну, не ката, а жертву...
А прийшов у світ Павло Вакулюк 28 серпня 1928 р. у с. Верхівня Ружинського району Житомирської області в родині Гаврила та Насті Вакулюків. Пом’янемо незлим тихим словом і батьків добродія Павла! Вічна Їм пам’ять, а Павлові Вакулюку, до речі, членові-засновнику Історичного клубу “Холодний Яр”, – слава!
Від імені Історичного клубу “Холодний Яр” та редакції газети “Незборима нація”
Роман КОВАЛЬ
Допоможіть пізнати історію Визвольної боротьби своїм рідним, які живуть далеко від вас. Передплатіть їм “Незбориму націю”!
|
