Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2019 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Голос нації, що воює


Голос  нації, що воює

Отже, це відбулося. Українська нація провела свій перший парад після виборів і дала переконливу відповідь малоросійському електорату. Позаду розпач та розгубленість, прийшов час спокійної сили та нашої головної переваги – унікальної здатності до самоорганізації.
На святкових київських вулицях відбулося цілком мирне змагання двох світоглядів, двох взаємозаперечних бачень того, чим була, є та буде Україна. “Два світи – дві долі”, як казали колись радянські пропагандони. І перший же огляд сил двох світів, що конкурують за побудову майбутньої України, не залишає сумнівів “чиє зверху”.
Досить креативний відеокліп (а це було не масове святкування, а саме зйомка телевізійного кліпу в онлайн-режимі), поставлений Бадоєвим, попри привезення організованої “масовки”, зібрав напівпорожній Майдан. Це логічно та неминуче – глядачі телевізійних шоу не ходять на жодні майдани, так само як реальні творці історичних подій не сидять перед “ящиком”.
Коли ж усі актори, починаючи з головного, зіграли свої ролі й згідно зі сценарієм відійшли за лаштунки, телешоу скінчилось і центр міста заповнило реальне українське життя. Воно вирувало на всьому просторі від парку Тараса Шевченка до Михайлівської площі, залило Хрещатик та Майдан нескінченним морем усміхнених облич у вишиванках та військових одностроях.
Якби навіть ми, оргкомітет Маршу захисників, були геніальними режисерами, ми б не змогли вигадати щось краще за те, як зрежисерувало саме життя. Головний стендапер (актор, що виступає в жанрі сольного гумористичного виступу. – Ред.) країни та вся його геть небезталанна театральна трупа виступили “на розігріві” перед справжнім народним святкуванням дня нашої Незалежності, і це більш ніж символічно.
Мільйонні витрати, замучені репетиціями військові, лихоманкові пошуки професійних креативників – і стихія українського духу, хтонічна (божественна. – Ред.) сила, здатна без жодної бюджетної копійки та адмінресурсу вивести на вулиці десятки тисяч Громадян, притому вивести не безладним натовпом, а організованим Маршем, де якось самі по собі утворились і правильні “коробочки” військових підрозділів, і хода нашого справжнього, громадянського тилу, і живий коридор шани та подяки від тих, заради кого і разом з ким ми вже шостий рік ведемо нашу війну.
Метою нашого Маршу було нагадати і суспільству, і новообраній владі декілька простих та очевидних для нас (але не для світу бадоєвих) речей. Що Незалежність країни дісталася не на шару, що вона – результат боротьби кількох поколінь українців, із перервами починаючи десь так із ХVII ст., а у ХХ ст. неперервно аж до 1991-го, і що вона сплачена мільйонами життів загиблих у боротьбі до нас.
На жаль, цей простий факт неочевидний для тих, хто сам не доклався до боротьби, – за пару днів до свята той самий Бадоєв цілком щиро казав, що “все почалось із Небесної Сотні”, тобто до людей зі світу шоубізу сама ідея Незалежності долинула лише під час Майдану, а всієї історії до того в їхній уяві не існує.
А ще ми хотіли нагадати, що незалежність ще не є сталою даністю – на неї зазіхнули, і вже шостий рік за неї іде війна, вже в нашому поколінні заради неї полягли кілька тисяч найкращих наших співгромадян. І що в таких умовах країна, що воює, країна, для якої іде саме Вітчизняна війна, війна за виживання нації та держави, не може гратись у пацифізм та прогинатись перед агресором. Що не можна замовчувати війну, “просто прєкратіть стрєлять”, припинити поважати своїх захисників, розмивати поняття своїх та ворогів. Пояснити, що ми всі хочемо миру, але миру не за будь-яку ціну, зокрема аж ніяк не за ціну нашої Незалежності.
“Русскій мір” – також мир, але до нього ми не підемо, наш вибір – мир після перемоги.
Що ж, голос нашої нації, що воює, прозвучав потужно, скажу чесно – ми, т. зв. організатори, самі не очікували масштабу події. Кажу “так звані”, бо ж насправді ми нічого не організовували, ми були лише координаторами – зводили між собою та до спільного знаменника десятки та сотні людей, які самі організувались і в Києві, і в кожній  області, які добровільно кидали до спільної справи свої кошти та час; самоорганізація була такою потужною, що вся наша роль звелася до “зменшення хаосу” і налагодження комунікацій.
Усе було як тоді, у 2014-му, – ніякого “єдіноначалія”, але при тому – добровільна згода дотримуватися спільних правил і порядку та делегування функцій самовисунутим командирам; ніякого “гусіного кроку” та інших елементів казарменої муштри (ну, вибачайте, ми такого не навчені), навіть військова форма як тоді – на кожному яку собі сам дістав, у шерензі мого рідного “Айдару” важко було знайти двох в однаковому одязі, не кажучи про головні убори…
Але при тому якось “виросли” більш-менш правильні “коробочки”, із прапороносцями та полковими штандартами, всі самі вишикувались у певному порядку, спокійно за командами пройшли кількакілометровий маршрут. Коли перші “коробочки” вже були на Майдані, останні лише проходили Бессарабку. У цей момент стало ясно, що ми фізично не вмістимося на площі для запланованого шикування, план Маршу довелося змінювати просто по ходу – і нічого, все пройшло так, ніби саме так і було задумано.
Десь так ми і воювали – не за правилами та статутами, без вишколу та належної підготовки, часто без плану, зате натхненно і самостійно, компенсуючи самоврядною організацією всі проколи державної оборонної машини.
У цьому є щось глибинне, щось таке, що насправді пояснює всю нашу історію – і наші здобутки, і наші поразки. Ми не німці, нас важко вимуштрувати ходити “прусським кроком”, ми – козацька воля, хтонічна стихія, яка навіть форму одягає, лише коли сама того схоче, а не за повісткою.
Так, через це ми досі не маємо сталих державних інституцій і часто програємо саме через надмірну волелюбність. Натомість, коли вже щось нас торкає за душу, коли щось виводить нас на вулиці та площі, на барикади чи в окопи, – нас неможливо здолати, бо ми організуємось у щось непередбачуване та непрораховане ворогом, організуємося швидко, без жодного примусу, без “вождів”, але і без хаосу – і стаємо Рухом, Майданом або Добробатами.
Наш Марш показав, що всі ці наші риси ніде не згубились і що нам є що протиставити світові малоросійського шоубізу. Один прорахунок від нової влади – відміна військового параду, – і от вже Хрещатиком крокують 15 тисяч ветеранів російсько-української війни у формі, тобто три піхотних бригади повного складу, а десятки тисяч цивільних забезпечують нам надійний “тил” – живий коридор від Шевченка до Михайлівської. А в ці ж самі години наші побратими шикуються в лави в Запоріжжі та Львові, Дніпрі та Миколаєві, Харкові та Одесі – Марш зі столиці відлунює по всіх областях, бо в нас спільна країна і ми всі разом боронимо її Незалежність.
Гадаю, не треба бути великим аналітиком, щоб прорахувати, якою буде реакція нашої нації (не плутати з електоратом) на більш серйозні подразники, аніж відміна параду, – наприклад, на спробу надати “автономію” окупантам та колаборантам.
Сподіваюсь, із Банкової уважно дивились на те, що вирувало довкола Майдану та Хрещатика, і зроблять висновки. Так, зараз при владі професіонали шоубізу та мас-медіа, і вони справді краще за нас знають, як маніпулювати свідомим та підсвідомим біомаси перед телеекраном. Але мобілізовані “ящиком” обивателі, вищою формою протесту яких є спідтишка в закритій кабінці поставити галочку в бюлетені, знадобляться новій владі лише за 5 років, на наступних виборах.
А до цього їм мати справу з нами – меншістю, але ідейною, впертою, самоорганізованою, і головне – імунною до промивання мізків з екрана. І саме від стосунків та комунікації з нами, від здатності чути голос свідомої політичної української нації залежить, чи дотягне нова влада до наступних виборів, чи ж повторить приклад “живого та легітимного”. Марш показав це із жорстокою ясністю, і це має добряче полікувати “головокружіння від успіхів”, яке спостерігаємо в нещодавніх електоральних тріумфаторів.
Ми – автохтони, і ми нікому не віддамо нашу країну! У нас нема іншого вибору – тільки перемога, а не мир на умовах ворога. Перший огляд наших сил відбувся, результат “смотру” цілком добрий.
Українці, вище голову – все попереду!

Євген ДИКИЙ

ветеран батальйону “Айдар”
Дж.: Дикий Є. Ми, автохтони: відлуння хтонічного Маршу // OBOZREVATEL. – 2019. – 26 серпня.

 

Світлина Ганни Гончарук

 



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ