Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2019 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Що сталося з Волохом?


Голова Ради Української залоги Харкова Микола Чеботарів швидко збагнув, що шпиталі – чудове місце для мітингів. Хворі й поранені – вдячні слухачі.
Після виступу в аудиторії Харківського університету, перетвореного на величезний шпиталь, до нього на милицях пришкандибав старшина з Георгіївським хрестом на грудях. Представився:
– Штабс-капітан Омелян Волох.
Чеботарів запросив його приходити і на мітинги у Дворянському зібранні. Волох охоче відгукнувся. Промовців слухав уважно. Ці віча стали для нього “школою українства і політики”. З часом Волох став “забирати голос”. А говорити він умів. Усі, хто з ним зустрічався в ті роки, відзначали його вміння впливати на “козацькі маси” [1, с. 70]. Хоробрий і безоглядний, він говорив хрипким голосом, “який виключав саму думку про непослух” [2, с. 310, 611]. Так оцінював його полковник Всеволод Петрів.
Суворому Чеботаріву імпонували такі якості, і він призначив Волоха командиром 2-го Українського полку. “Я був дуже строгий начальник... – розповідав Чеботарів. – Я не допускав ніякої демагогії, амікошонства, і Волох був зразковим, дисциплінованим старшиною. Без жадних протестів виконував негайно мій наказ. Він був одважний, бойовий... Сам він походив з української селянської родини, і то бідної, і своїми зусиллями дістав невелику освіту, а за хоробрість уже під час війни дійшов до ранги штабс-капітана” [1, с. 70].
Наприкінці грудня 1917 р. Чеботарів залишив Харків, боротьбу за який українці програли. Невдовзі втік до Києва і сотник Волох. Знайшовши свого начальника, докладно доповів про боротьбу з більшовиками. З Харкова йому ледь вдалося вирватися з групою вірних старшин і козаків.
Чеботарів представив сотника Петлюрі. Той одразу запропонував Волохові влити свій відділ до Гайдамацького коша Слобідської України. Волох погодився і взявся формувати Курінь червоних гайдамаків.
У січні 1918 р. Микола Чеботарів прийшов у справах до готелю “Ермітаж”, що навпроти Київської міської опери. Військовий секретаріат конфіскував готель для потреб Гайдамацького коша.
Відчинивши двері до кімнати, де відбувалася нарада, Чеботарів побачив Петлюру, Волоха і кількох старшин, що сиділи за столом. Волох, “власне, не сидів, а в непристойній позі розвернувся на кріслі, розкинувши свої ноги в ріжні сторони, – згадував Чеботарів, – і я почув московської лайки... Це мене надзвичайно заскочило і страшенно обурило” [1, с. 107].
Не питаючи в Петлюри дозволу, Чеботарів ускочив до кімнати і наказав Волохові вийти до коридору. Тут, у присутності полковника Ревуцького, у найсуворіший спосіб “підтягнув” сотника, вилаяв за неприпустиме поводження в товаристві отамана коша.
Сотник стояв виструнчившись.
“Я був здивований такою раптовою зміною сот. Волоха, який сидів з Отаманом С. Петлюрою, і Волохом, що стояв переді мною, – зізнався згодом Чеботарів. – Сот. Волоха я знав протягом півроку, і він завжди заховувався як гарний, дисциплінований і субординований старшина. Що ж сталося з ним?..” [1, с. 107].
На думку Чеботаріва, старшин деморалізувало невійськове, “сугубо штатське” поводження Петлюри зі старшинами. Петлюра, м’яка і делікатна людина, ніколи не підвищував голос. Він не наказував, а просив чи “вговорював” виконати доручення. Так сталося і з Волохом. “Зле він розумів товариське, цілком невійськове, заховання отамана С. Петлюри зі своїми підлеглими”, – зазначав Чеботарів [1, с. 107].
Чеботарів не раз натякав Петлюрі “на шкідливість такого заховання”, але натуру не зміниш. До того ж, зазначав Чеботарів, начальник особистої охорони Петлюри, Головний отаман виявився “профаном і анафальбетом у військових справах”, і навіть не намагався приховати це [1, с. 108].
Волох же, навпаки, був військовиком, хоробрим і відважним, грубим і диким. У шорах його міг тримати тільки суворий начальник. Петлюра таким начальником не був, відтак Волох під “керівництвом” Петлюри став руїнником українського війська.

Роман КОВАЛЬ

Дж.: 1. Визвольні змагання очима контррозвідника (Документальна спадщина Миколи Чеботаріва). – Київ: Темпора, 2003.
2. Петрів В. Спомини з часів української революції (1917 – 1921) // Військово-історичні праці. Спомини. – Київ: Поліграфкнига, 2002.



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ