Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2019 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Головний отаман Херсонщини і Таврії Матвій Григор’єв


27 липня виповнюється 100 р. від дня загибелі Матвія Григор’єва

Проти кого тільки не спрямовував свою зброю Матвій Григор’єв! На початку ХХ ст. воював у Маньчжурії проти японців, у роки Світової війни бився з німцями та австрійцями, 1919-го скинув у Чорне море греків і французів, які у складі десанту Антанти окупували Південь України. Того ж року бив білогвардійців і Красну армію. Воював Григор’єв і проти Гетьмана України Павла Скоропадського та Армії УНР…
Справжнє його ім’я Никифор Серветник. Народився він 9 лютого 1884 р. в передмісті Дунаївців Новоушицького повіту Подільської губернії (тепер Хмельницької обл.). З дитинства захоплювався історією Запорозької Січі та Гайдамаччини. Любив слухати перекази дідів про славні походи запорожців і думи кобзарів про турецьку неволю. Вони тривожили юне сер­це, запалювали іскри протесту. Ці іскри в 1917 році роздмухала Лютнева революція. І вогонь козацького серця запалив пожежу Національ­ної революції на чорноморських ланах.
На кінець 1918 р. штабс-капітан Григор’єв об’єднав навколо себе грізну силу – лише Верблюжка дала понад 4000 козаків… Матвій Григор’єв повідомляє Головного отамана Симона Петлюру про створення 117 повстанських загонів загальною чисельністю до 15000 козаків. Ці відділи об’єднались у Херсонську дивізію, яка стала основою Південного фронту Армії УНР. Григор’єв опановує величезну Хер­сонську губернію та частину Катеринославщини. Скрізь проголошував владу УНР.
А до Одеси вже прибували пароплави Антанти. До окупаційного війська увійшли французькі, грецькі, румунські, польські відділи та російські загони Андрія Гри­шина-Алмазова. Разом 70000 вояків. У січні 1919 р. командувач французьким десан­том генерал Д’Ансельм ультимативно зажадав, щоб Директорія відвела українські війська на лінію Бірзула – Вознесенськ – Миколаїв – Херсон. Директорія слухняно погодилася, залишивши своїх громадян на “ласку” окупантові. Але Григор’єв не погодився. Він вирішив провчити зарозумілих “хранцузів” і скинути їх у море – “як єдину належну відповідь на цю ганебну про­позицію”. “Треба бити Антанту, бити більшовиків, бити білих і червоних ворогів”, – вважав безкомпромісний і повний сил отаман Григор’єв.
Ганебна відмова Директорії почати боротьбу проти окупантів глибоко вразила Григор’єва. Капітулянтська політика стала однією із причин роз­риву з українським урядом. Останньою краплею став безпідставний арешт Петра Болбочана, який здійснив огидний петлюрівський фаворит Омелян Волох. “Після арешту полковника Болбочана, – сказав Григор’єв, – я вже не вірю в добро для нашої Батьківщини”. Розправа над видатним полководцем відвернула від Петлюри багатьох військових…
Матвій Григор’єв розпочав похід проти Антанти вже під червоними прапорами. 10 березня після тяжких боїв він звільнив Херсон, а 12 березня – Миколаїв. 6 квітня Григор’єв був уже в Одесі! “Непереможну” і бундючну Антанту селяни Херсонщини таки скинули в море!
Олександр Вишнівський у книзі “Повстанський рух і отаманія” зазначав, що перемога Григор’єва ствердила, що він “мав рацію, коли вимагав від Директорії переговорювати з Антантою з по­зиції сили, а не з позиції бідного родича”.
Більшовики, хоч і прославляли на всі боки “червоного командира” Григор’єва, не довіряли йому. Вже наприкінці лютого 1919 р. совєтський командарм Анатолій Скачко дійшов висновку, що Григор’єва необхідно знищити. Такої ж думки був і Центральний комітет ВКП(б), тільки уточнював, що ліквідувати його треба “якомога швидше”.
Тим часом в очах селян Півдня України отаман Григор’єв набував­ божественних рис. Слава про його перемоги та особистий героїзм розходилася межи людьми. Для них саме він уособлював верховну владу. Григор’єв ставав диктато­ром Півдня України, диктатором доброзичливим і щедрим – передусім до українського селянства, яке вірило, що Григор’єв силою свого війська за­хистить від грабунку московських продзагонів та кривавої вакханалії чрезвичайки.
Почався погром совєтських органів влади та масові вбивства членів військових продовольчих комісій. Більшовик Н. Бобрищев так описував передгрозову ауру: “25 апреля со ст. Помошная в Елисаветград пришли оставшиеся части войск Григорьева... 1 мая с утра началась демонстрация, в которой принимал участие весь город... Войска Григорьева также прини­мали участие в демонстрации и на приветствия отвечали: «Слава Украине!»”.
Розв’язка наближалася. Не зустрічаючи опору, григор’євці перебирали владу. 7 травня 1919 р. в Єлисаветграді було проголошено універсал Головного отамана Херсонщини і Таврії “До українського народу”.
“Народе українсь­кий! Народе змучений!.. – звертався Матвій Григор’єв. – Тобі насильницьки нав’язують комуну, чрезвичайку й комісарів з Московської «обжорки» і тої землі, де розіп’яли Христа. На­роде український! Бери владу в свої руки... Геть ЧК! Вся влада Радам, але не партіям. Хай живе влада народу України! Борітеся – поборете!..”
Найважливішим пунктом універсалу було забезпечення провідного становища українців у своїй державі: їм мало належати в радах 80 % місць – згідно з пропорційним складом населення.
Український народ з ентузіазмом відгукнувся на заклик скинути нена­висне ярмо московської комуни. За короткий час Григор’єв вимів “радімих” з Катеринослава, Миколаєва, Херсона, Кременчука, Черкас, Чигирина, станцій Бобринської і Зна­м’янки, багатьох інших станцій та населених пунктів. Більшовицькі гарнізони й полки, які Москва посилала проти “мятєжніка” Григор’єва, переходили на його бік – настільки сяяло ім’я Григор’єва, настільки люди ненавиділи ЧК. Повстання охопило Херсонську, Катеринославську, Подільську, частини Київської та Полтавсь­кої губерній…
А що ж Нестор Махно? Його армія (до повстання) разом з військом Григор’єва становила ударну силу соввлади. Це визнавав московський командарм Володимир Антонов-Овсєєнко. Саме від Махна залежало, чи продовжуватиме Красна армія ґвалтувати Україну, чи спільними зусиллями отамани її розчавлять. Григор’єв простягнув руку Махнові – давай об’єднаємось. Але патлатий “батько” виявив злочинну короткозорість. Фатальну роль відіграла його низька національна свідомість.
Махно не тільки не підтримав повстання, а й допоміг московському війську відбити у григор’євців Катеринослав… А 27 липня 1919 р. в с. Сентовому гуляйпільський “батько” та майбутній чекіст Чубенко розрядили магазини своїх револьверів у Головного отамана Хер­сонщини і Таврії. Останніми словами Матвія Григор’єва були:
– Ой батьку, батьку...
Ось так загинув Матвій Григор’єв – харизматичний воєначаль­ник, який не зумів захистити своєї Батьківщини.

Роман КОВАЛЬ
Дж.: Коваль Р. Повернення отаманів гайдамацького краю. – Київ: Діокор, 2001. – С. 33 – 37.



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ