Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2019 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


“Остання з роду Скоропадських”


5 липня 2019 р. виповнюється 100 р. від дня народження Олени Отт-Скоропадської, дочки Гетьмана України, автора книги “Остання з роду Скоропадських”

22 червня 2004 р. в Київському міському будинку вчених відбулася презентація книги із сумною назвою “Остання з роду Скоропадських”. Її автором є найменша дитина останнього Гетьмана України Олена Отт-Скоропадська. Хоч пані Олена і володіла українською, але написала книгу спогадів німецькою мовою, якою повсякчас спілкувалася у Швейцарії, де понад піввіку проживала зі своїм чоловіком Людвігом Оттом.
Уперше з Оленою Отт-Скоропадською я запізнався у вересні 2000 року. І запросив її на вечір Історичного клубу “Холодний Яр” до Київського міського будинку вчителя. Під час її виступу сталася незвичайна подія: кілька сотень учасників, більшість яких є духовними нащадками Симона Петлюри (який підняв повстання проти гетьмана Павла Скоропадського), стоячи влаштували їй грандіозну овацію. Я сприйняв це як визнання заслуг роду Скоропадських перед Україною та своєрідне вибачення за антигетьманське повстання наприкінці 1918 року. Мені здалося, що в цей момент сталося історичне замирення... Олена Павлівна здивовано перепитала мене:
– Це прихильники Петлюри?..
– Так, – відповів я.
Вона не могла повірити в це. Була схвильована…
Олена Павлівна народилася 5 липня 1919 р. в Німеччині. Україну вперше відвідала, коли їй уже йшов 83-й рік…
Під час наших зустрічей у 2000 р. Олена Павлівна щиро зізналася, що не вона, а її сестра Єлизавета була найбільшою, найпалкішою українкою серед нащадків Гетьмана України. Про це Олена Отт-Скоропадська відверто пише й у презентованій книзі. У розділі “Лілі”, присвяченому сестрі Єлизаветі, Олена Павлівна зазначає: “Лілі якось розповіла мені (...), що вона завжди, ще дитиною цілком свідомо почувала себе українкою. Коли родина на літні місяці виїздила до своїх маєтків в Україні – Полошок і Тростянця, Єлизавета це завжди сприймала як своєрідне повернення додому. Ще маленькою дитиною, ще не вміючи писати, вона почала систематично вивчати українську мову (...). Значно пізніше, вже в Берліні, вона дуже здивувала професора Кузелю, співупорядника грубого українсько-німецького словника, своїм точним знанням полтавських ідіом (...). Під час свого останнього року навчання в гімназії в Орлі Лілі познайомилася з молодою вчителькою, переконаною українкою. Від неї Лілі вперше дізналася про український незалежницький рух. Лілі почала серйозно цікавитися українською історією (...) Вона насилу вивчала напам’ять довжелезні поезії Шевченка, пройнялася їхнім гарячим патріотизмом (...). У Лілі поряд із захопленням усім українським розвинулося також глибоке заперечення всього російського. Це (...) було однією з причин (...) пізніших напружень, які виникли в еміграції поміж Лілі й нашою матір’ю [за походженням росіянкою] (...). Лілі [часто] ображала матір гострим зневажливим зауваженням то про російську книжку, яку саме із задоволенням читала мати й розповідала про неї, то про її давніх російських друзів”.
З дитинства Лілі обожнювала свого батька. “Він для неї був героєм”.
І коли наприкінці квітня 1918 р. Павло Скоропадський став Гетьманом України, для неї це була величезна радість, вона вбачала в цьому “втілення своїх ідеалів”. Єлизавета піддалася “загальному настрою ентузіазму в будівництві нової української Гетьманської Держави. Давнє минуле з давніх гетьманських часів знову ожило для неї в особі батька, – писала Олена Отт-Скоропадська. – Молоді та й старші пани з батькового оточення захоплювалися Лілі: молода гарна Гетьманівна, й до того ж справжня українська патріотка, Лілі від самого початку стала серед прибічників Гетьмана свого роду іконою, в кожному разі, найулюбленішим членом нашої родини. (...) Лілі пережила падіння Гетьманату як велику особисту катастрофу. (...) Її улюбленого батька, який (...) присвятив себе Україні, оголосили поза законом. Це було для неї незбагненним. (...) Тяжко страждала Лілі через втрату Батьківщини”. Поруч із Данилом Єлизавета стала найближчим співробітником батька, виконувала роль його секретаря. І була щасливою, що може так тісно співпрацювати з ним... Найпереконливіше про батьків свідчать їхні діти. Діти Павла Скоропадського – найкраще про нього свідчення!
Книгу “Остання з роду Скоропадських” переклала з німецької Галина Сварник. Мовну редакцію здійснила Софія Скирта. Книга читається легко, він неї важко відірватися. Зачаровує тон – інтимний, відвертий, довірливий. Можна впевнено стверджувати, що Олена Отт-Скоропадська мала письменницький хист.
Наприкінці книги Олена Павлівна зізналася, що разом зі своїм чоловіком Людвігом Отт-Скоропадським тривалий час жила спокійним і забезпеченим життям швейцарських громадян. “І тут раптом усе змінилося: Україна стала незалежною державою. Велика надія моєї родини, якій вона віддавала всі свої сили і яка визначила все її життя, нарешті здійснилася. І саме мені, котра ніколи ані Україною, ані політикою української еміграції не переймалася, єдиній із нашої родини довелося пережити це щастя... Наше життя набрало тепер зовсім іншого перебігу. Зі спокійним життям швейцарських пенсіонерів було покінчено. Відтепер у нас усе закрутилося навколо України. Ми знову стали молодшими, у нас з’явилися нові інтереси, багато нових українських друзів... Україна стала центром нашого життя. Те, що так сталося зі мною, мабуть, природно випливає з мого походження. Але те, що так стало і для мого коханого чоловіка, є для мене великим щастям, ще одним, яке я можу пережити завдяки йому”, – так закінчує свою книгу Олена Отт-Скоропадська.
Я вдячний долі, що мені пощастило познайомитися та заприязнитися з Оленою Павлівною та Людвігом Отт-Скоропадським. Ми не раз зустрічалися в Києві, пані Олена телефонувала до мене із закордону. Оскільки я мав намір ініціювати побудову пам’ятника Гетьманові Павлові Скоропадському в Києві, пані Олена письмово доручила мені очолити оргкомітет. Цей автограф (українською мовою!), як і її листи та наші спільні світлини, зберігаються в моєму архіві.
5 липня виповнюється 100 років від дня народження Олени Павлівни, а 4 серпня – 15 років, як вона, остання з роду Скоропадських, відійшла до своїх предків.
Вічна пам’ять! І вдячність за добрі справи для нашої Україні, для якої працювали різні покоління останнього нашого монаршого роду.

Роман КОВАЛЬ



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ