Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2019 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Голодна весна 1947 року


Живемо у Первомайську на Півдні України. Батько працює бухгалтером на молочному заводі. Зарплата в нього 500 рублів, а на базарі формова хлібина коштує 200. Діє карткова система – 250 грамів хліба на людину, що працює. А нас у батьків четверо. Як нагодували вічно голодних дітей?
Батько підробляє, де тільки може. Пізньої осені 1946-го привезли нам один з його підробітків – підводу мерзлого цукрового буряку. Вигрузили у дворі на купу, накрили сухим бур’яном. Цей буряк став нашою головною їжею на всю зиму.
Настала весняна відлига. Буряк став розмерзатися і гнити, а інших продуктів у нас не було. Хіба одного разу мама на горищі знайшла жменьку позаторішньої квасолі…
Мій брат Юрко вчився в 5-му класі Первомайської середньої школи № 4, а я – в 7-му класі залізничної школи на станції Голта. Ця школа єдина в місті, де в 1947-му школярам на великій перерві давали шматочок чорного хліба розміром з долоньку і чайну ложечку цукру.
Я з Юрком після шкільних занять сиділи в кухні. Раптом відчинилися двері й зайшов незнайомий дядько – років під 30. Привітавшись із мамою, яка поралась біля плити, сів поряд з нами. Пізніше ми дізналися, що це був Храбро. На початку 1930-х він жив по сусідству з моїми дідусем і бабусею – Степаном і Марією Здоровецькими (батьками Олексія Здоровецького – козака 1-ї Запорозької дивізії Армії УНР. – Ред.).
Мама, перекинувшись із гостем кількома словами, вийшла з хати за вугіллям. Храбро одразу кинувся до плити, заглянув у каструлю і ложкою швидко набрав те, що варилося. Покуштував. Коли мама повернулася, Храбро відскочив від плити.
Через мить попросив:
– Марусю, налий мені того варива.
– Воно ще не готове…
– Нічого… Наливай!
Мама налила повну тарілку і дала скибочку хліба. Ще гаряче, Храбро почав пожадливо ковтати. На нього було боляче дивитися. Який же він голодний!
Через декілька днів батько повернувся з роботи пізніше, ніж зазвичай.
Пояснив коротко:
– Ховали Храбра…
Тоді й мама розповіла нам страшну історію: у 33-му сусідка Храбриха, збожеволівши від голоду, зарізала маленьку доню. З’їла і померла в муках. А її син Храбро, який став свідком цього жахіття, від страху втік із дому…
І ось тепер він повернувся.
Юрко додав і своїх сумних новин: помер його учитель історії. З перших днів війни він був на фронті. Залишився живим, а після “перемоги” загинув від голоду... Загинув від голоду й учитель математики. Учні любили його. Знали, що в нього четверо малих дітей. Тільки старшенький ходив до школи. Учні пропонували вчителеві хто шматок хліба, хто сірого коржика, невідомо з чого спеченого, але він усе відмовлявся. Та через деякий час почав брати, але не їв, хоч і був голодний, а клав до кишені – для своїх дітлахів. Школярі бачили, як згасає улюблений учитель, давали йому навіть шматочки макухи.
Одного дня він сидів за учительським столиком. У кулаці тримав грудку макухи. Час від часу клав її до рота і смоктав. Нічого не говорив, тільки спостерігав за дітьми, які тихо ковзалися в класі на льоду, що утворився за ніч, бо лопнула батарея і з неї вилилася вода. Це був останній його день у школі.
З такими спогадами я зустрічаю кожну весну.

Тамара ЗДОРОВЕЦЬКА
Київ, 24 лютого 2019 р.



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ