Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2019 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Холодноярець Петро Петій


Холодноярець Петро Петій

Начальником штабу переяславського отамана Гаврила Чорного-Куреди був поручник Армії УНР Петро Петій із Прилуцького повіту – батьківщини Миколи Міхновського. Під псевдонімом “Петієнко” він увійшов і до історії Холодного Яру – як член Окружного право-лівобережного повстанського повстанкому, обраного в липні 1921 р. в районі Гайдамацького шпиля.
Петро Михайлович Петій народився 1896 р. у с. Боршні Прилуцького повіту Полтавської губернії (тепер Чернігівської області).
Петро Петій був освіченою людиною: закінчив учительську семінарію в Києві, 2-гу Київську школу прапорщиків (1916), а в 1918 р. – Київську інструкторську школу старшин. Звання – “поручник піхоти”
“На сов. Украину”, стверджували більшовики, Петій (“він же Палій-Рашкевич”) прибув у травні 1920 року.
До вересня переховувався в Золотоніському повіті. Довідавшись про “громадное значение” Холодноярського повстанкому, Петій вирушив на Чигиринщину, зустрівся з Головним отаманом Холодного Яру Іваном Деркачем. Побувши деякий час на Чигиринщині, “дістав завдання проінформувати всі повстанські загони і організації, що 24 вересня в Холодному Яру скликається з’їзд для виборів Центрального Повстанкому”.
 24 вересня 1920 р. у Медведівці, що на межі з Холодним Яром, на повстанському з’їзді, одним з організаторів якого був поручник Петій,  було обрано Головним отаманом усіх повстанських загонів Холодного Яру і околиць Костя Пестушка-Блакитного, отамана Степової дивізії.
Наприкінці вересня Петій приєднується до відділу Чорного, стає начальником штабу. Нав’язав зв’язки Петій і з отаманом Левченком, який на той час мав із півтисячі осіб. Чекісти стверджували, що Петій брав участь в усіх “експедиціях” отамана Чорного. Інші більшовицькі документи засвідчують, що ці експедиції мали успіх. Попри те, що літнє тепло вже було позаду, до Чорного продовжували йти козаки.
Величезне повстання серпня – жовтня 1920 р. все ж закінчилося поразкою. Роль тут відіграв і неуспіх Армії УНР, яка 21 листопада під ударами червоних змушена була перейти р. Збруч, відтак Красна армія зосередила всю силу проти повстансько-партизанського руху.
І все ж партизани сподівалися, що на весну українська армія повернеться, відтак не сиділи на місці, а готувалися до нового повстання.
У лютому 1921 р. начштабу Чорного Петій налагодив зв’язки з полтавським отаманом Галайдою. Від нього дізнався про існування в Лубнах підпільної петлюрівської організації. У березні Петро Петій знову вирушив до Холодного Яру, де, за даними чекістів “реорганізувався Повстанком”, секретарем якого повстанці обрали поручника Петія. Висока честь!
У Холодному Яру Петій зустрічається “з кур’єрами та агентами, які прибувають із-за кордону із Штабу Петлюри, і зв’язується з більшою частиною банд і організацій в Україні, а також налагоджує зв’язок з Центральним Повстанським комітетом у Києві”.
У липні 1921 р. в Холодному Яру мав відбутися повстанський з’їзд.
Місце вибрали глухе – в районі Гайдамацького шпиля.
Коли зібралися загони з різних районів, провели реєстрацію. Право голосувати отримали 28 чоловік. “Головою з’їзду, – розповідав підпільник Григорій Яковенко, – був вибраний Отаманенко, а секретарями я і Петієнко”.
Як бачимо, Петро Петій за давньою традицією трохи скорегував своє прізвище. Були вже повстанці Лютий-Лютенко, Гулий-Гуленко, тепер буде і Петієнко…
До слова, і Григорій Яковенко походив із Прилуцького повіту.
Так що без земляків Міхновського не обійшлося і в Холодному Яру!
“Перше засідання було перерване, – згадував Григорій Яковенко, – оскільки червоні частини (очевидно, маючи інформацію про місце зустрічі) підійшли майже до місця з’їзду і ми пішли в бойову лінію”.
Тобто поручник Петій брав участь у бойових діях у Холодному Яру.
Наступного дня з’їзд відновив роботу. Заслухавши звіт старого повстанкому та повідомлення від підпільних організацій, делегати перейшли до виборів повстанського комітету й організації військового відділу повстанкому.
З’їзд проходив напружено, спалахували і конфлікти. Одного разу навіть перервали засідання “через збудженість делегатів”. Усе ж перемогла лінія на єднання. Було обрано Окружний право-лівобережний повстанський комітет, до якого увійшли Герасим Нестеренко (командувач військ Холодноярської округи), Сергій Отаманенко (начальник штабу), член Центральної Ради Логвин Панченко, представник єлисаветградського повстанкому (вже розгромленого!) Григорій Яковенко і Петро Петій (Петієнко), начальник штабу отамана Чорного-Куреди.
Несподівано більшовики повели на Холодний Яр наступ. Сили вони кинули великі! “Бій переходив у бій, сутичка у сутичку. В одному з боїв потрапив у полон поранений секретар попереднього повстанкому, а Логвин Панченко та Григорій Яковенко уникнули полону, коли, здавалося, що їх уже нічого не врятує” [5, с. 176]. Повстанком вирішив передислокуватися на побережжя Дніпра в с. Сагунівку.
У цей складний для повстанців час окупанти почали активно поширювати декрет про амністію. Логвин Панченко, Петій і Яковенко обговорили це питання. “Петієнко весь час наголошував, що декрет є способом боротьби з повстанством [з метою] обеззброїти його і потім кожного окремо передати до суду, – зазначав Григорій Яковенко. – Такої ж думки притримувалися і ми з Панченком”.
Тим часом у Черкасах почалися переговори із совєтською владою. Повстанців представляли колишній член Центральної Ради Омелян Дзигар та есер Шапошник. Петій, зазначали чекісти, “прилагает все усилия к недопущению” “перехода на амнистию” Холодноярського повстанкому. Але його зусилля не мали успіху. Якщо людина повірила чортам, то вже слово друга чути не хоче!
Логвин Панченко та есер Шапошник капітулювали 23 серпня. А тут прийшла сумна вістка, що 4 серпня здався загін Івана Петренка. Разом з ним “пішли на амністію” Іван Деркач та один із братів Чучупаків. Здалися отамани Прокіп Пономаренко-“Квочка”, Литвиненко та близько 80 повстанців. Ось що значить виснаження!
У Холодному Яру залишатися було небезпечно. Поручник Петій вирішив вертати на Полтавщину. Розшукав загін Троянського, де перебував підполковник Григорій Різник. Петій приховав, що Холодноярський повстанком розвалився. Навіщо деморалізувати козацтво! Навіть передав від імені Холодноярського повстанського комітету про “готовність кількох повітів до виступу”.
Коли дійшли чутки, що отаман Луценко і його повстанці готові здатися, Петій поспішив у розташування загону і “не допустил его к амнистированию”.
І у 1922-му надії на визволення не згасли. На початку року до Петія з-за кордону прибули контррозвідники Білошапка і Костенко-Самутин – очевидно, йдеться про сотника Армії УНР Петра Самутина із Ташані Переяславського повіту.
У квітні “з відома Блакитного і Костенка-Самутіна” Петій відвідав “контррозвідувальні організації на Полтавщині”, після чого повернувся до загону Чорного. І передав “звіт у штаб Тютюнника про стан Червоної армії на Полтавщині та про організації”. На цей раз уже Блакитний і Самутін приховали від Петія, що штабу Тютюнника не існує: після поразки Другого зимового походу його діяльність згасла.
У загоні Чорного Петій працював до кінця червня.
Арештували поручника Петія разом з Григорієм Різником у Києві 19 серпня 1922 р, коли вони намагалися виїхати закордон. Чекістів, які успішно здійснили операцію затримання небезпечних “бандитів”, очолив Михайло Михайлик. Затримав Михайлик у той день і Чорного-Куреду.
15 вересня 1923 р. окупанти висунули “Обвинувачувальний висновок” Гаврилові Куреді, підполковникові Григорію Різнику, поручникові Петрові Петію, Мусію Кириєнку, Сергієві та Федорові Луканинам, Андрієві Бузнецькому, Іванові та Маркові Печенюкам.
15 грудня 1923 р. о 1 годині 45 хвилин суд постановив смертний вирок Куреді та чотирьом його побратимам: Петрові Петію, Мусію Кирсенку, Григорію Різнику, Андрію Бубницькому, але 10 січня 1924 р. президія т. зв. Всеукраїнського виконавчого комітету замінила розстріл десятирічним ув’язненням із суворою ізоляцією.
Петро Петій усе ж вийшов на волю. Жив у рідному селі. Наприкінці 1920-х перебував “на особом учете в Прилукской ЧК”…
Коли влітку 1941 р. німці ввійшли до Кривого Рогу, було створено міську управу. Начальником статистичного відділу став Петро Петій, поручник Армії УНР. За іншими даними, він очолив відділ кадрів. Петій вів облік “петлюрівців, учасників СВУ та інших антирадянських елементів” з метою згуртувати антикомуністичні сили. Коли до відділу прийшов сірожупанник Григорій Андрійович Скиба, Петро Петій “переконав його вступити до ОУН(б)”. Сталося це наприкінці грудня. Очевидно, член Холодноярського повстанкому Петро Петій у 1941-му був членом бандерівської ОУН.
Подальша доля Петра Петія мені невідома, але сподіваюсь, що біографія запеклого земляка Миколи Міхновського все ж буде дописана.

Роман КОВАЛЬ

  



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ