 10 лютого 2019 р. пізно ввечері Тарас Компаніченко з дружиною Ніною (мамою чотирьох чудових дітей!) завітали до мене. Наша зустріч затягнулася далеко за північ.
Це був бенкет радісного спілкування! Я записав 8 Тарасових пісень. Одна з них народилася в той день. Ще вранці я вислав Тарасові в месенджер вірш “Інтернаціонал по-новому”, написаний 7 травня 1920 р. – у день визволення Києва українсько-польським військом. Знайшов я вірш у томі № 24 справи “Петлюрівські отамани 1922–25 рр.”. Усього у справі 29 томів. Ось текст цього радісного вірша: Прощай, проклята та убога
Радянська влада – кат катів,
Весь час просили ми у Бога,
Щоб він тебе навік розбив. І ось прийшов кінець комуні,
Народ повстав за рідний стяг.
Він переміг, свавільний, юний,
І доказав, що ти кістяк. Чуєш, рідні гармати
По “товаріщам” б’ють,
“Ще не вмерла…” співати
Вкраїну щиро звуть. Ми радо скинули кайдани,
В убрання рідне одяглись
І на Богданівськім майдані
Тобі, Вкраїно, присяглись. Тепер наш дух ще більш розквітне,
Минув шалений клятий час,
Коли за все жовто-блакитне
В чека бросали всякий раз. Бачиш військо як мури?!
Горде військо іде!
Його батько Петлюра
До щастя й слави веде. м. Київ, 7 травня 1920 р. Автор свого прізвища не зазначив.
Вивчивши 4 томи справи підполковника Армії УНР Віктора Алексєєва, резидента ППШ Юрка Тютюнника в Києві (томи справи 24 – 27), я, звичайно, звернув увагу на Миколу Афанасьєва, козака 4-ї Київської дивізії в 1919 р., співпрацівника контррозвідки 6-ї Січової дивізії в 1920 р. – саме вона переможно ввійшла 7 травня 1920 р. до Києва.
У 1921 р. Микола Афанасьєв був емісаром Повстансько-партизанського штабу, співпрацівником підполковника В. Алексєєва. Микола – син Самійла Афанасьєва, члена Старої Громади (за Директорії він працював директором департаменту міністерства фінансів уряду). Можливо, Микола Афанасьєв є автором вірша “Інтернаціонал по-новому”. Але гарантії нема. Цікаво, що слова цього вірша, принаймні його останню строфу, знав Юрій Липа. Це підтверджує уривок з його повісті “Рубан”.
“Від Шембеківських лісів іде частина дібрана, в півкожушках, іде, ходу припечатує, дзвінко виспівує-висвистує, – писав Юрій Липа. – Попереду – старшини коло звиненого прапору, позаду – кулемети на возах. Блищить золота баня собору св. Володимира, блищать сині зірки на золоті староруської Софії, сіріє політехніка в садах, а із сімох узгірь столиці сади пахнуть. З боку, пробиті в боротьбі за Київ, велетенські димарі Арсеналу зяють.
Іде частина на Хрещатику. Зустріли її червоні патрулі – китайці. Слухають – частина «Інтернаціонал» жваво по-українськи співає. Салютують китайці, дивуються: «Гай, гай, весела частинка!»
Іде частина зі співом угору Михайлівською вулицею. Вулиця крутенька, недарма совіцькі авта вищать, хриплять від тяжкої гори й нечистого спирту. А частина йде легко, червоні написи хлопці читають.
Коло касарень 1-го інтернаціонального полку – знов співають. Вийшли мадяри, слухають, салютують. «Добре, – кажуть, – темпо українське».
Коло штабу армії спинилась частина, вишикувалась, кулемети, певно, до перегляду встановлює. Штабовці до вікон попідходили:
– Добра частина, звідки вона взялася? Чи то не поповнення, що мало йти на Козятин? Товаришу політрук, кажіть промову.
– Товаришу політрук, – хтось із міста денервується в телефоні, – там коло вас прорвалась частина. Дурні мадяри, естонці й китайці не зрозуміли, що вони співають на мотив «Інтернаціонала». Я зрозумів, що вони співають: Іде військо, як мури,
За те діло святе;
То наш батько Петлюра
До щастя й волі веде. – Не деклямуйте мені, товаришу, – відповідає гнівно чорненький політрук, – тепер я й без вас знаю. Ось вони розвинули свій жовто-блакитний прапор. Ось, чуєте? Вони поливають нас із кулеметів, ось вони вдираються до штабу. Ах, дорогий товаришу, прощавайте, я чую їх кроки на сходах. Передайте складачам у друкарні Гринблята, що в Мінську, яку кар’єру зробив і як згинув політрук Бурштейн, їхній товариш”. Чому автор назвав свій твір “Інтернаціонал по-новому”? Бо “українсько-польський інтернаціонал” переміг “російсько-латисько-жидівсько-китайський інтернаціонал” більшовицької Росії! У цю перемогу щиро вірив невідомий автор вірша.
Звичайно, що “Інтернаціонал по-новому” мають співати на музику “старого“ “Інтернаціоналу”. І Тарас Компаніченко в ніч на 11 лютого в моєму храмі вперше виконав цю пісню!
Вітаємо всіх шанувальників української культури та її творців: світла культура нашого народу збагатилася ще на одну чудову історичну пісню!
Слава нашому війську і творцям, які його славлять! Роман КОВАЛЬ 
|
