Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2024 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


Тамара Петрів


“Долі жіночі”

1 серпня 1968 р. відійшла у вічність св. пам. Тамара Петрів – вдова по генералові Армії УНР Всеволо­дові Петріву.
Коли згадуємо це ім’я, з пам’яти мимоволі виринає 1917 рік, золотий чар відродження України, перед очима мимоволі стають постаті великих со­ток українських дівчат, що овіяні цим чаром весни 1917 року, вже з пер­ших днів Української національної ре­волюції, а то ще й перед нею, стали у лави борців за незалежність України і виконували найнебезпечнішу революцій­ну роботу. До них належала і св. пам. Тамара Петрів.
Тамара Петрів народилася в 1896 р. в м. Житомирі. Її батько, Василь Вікторовський, учитель середніх шкіл, про якого одні поблажливо говорили: “нєісправний українофіл”, а інші злоб­но – “заядлий мазєпінєц”, був свідомим українцем. Також і мама, що походила із старого священичого роду, який 300 років утримався на одній і тій самій парафії у м. Полонному на Волині.
Закінчивши гімназію, Тамара Пе­трів вступила на природничий відділ фізико-математичного факультету Ви­щих жіночих курсів у Києві. Поруч із наукою вона ретельно відвідувала український клуб “Родина”, де мала нагоду зустрічатися з багатьма визнач­ними представниками українського громадянства, [такими] як Єфремов, Ніковський, Олесь, Вороний, Стешенко, Старицька-Черняхівська та інші. Співала у студент­ському хорі під керівництвом О. Кошиця, який у ті часи був також легальним осередком українського життя.
Ще в дореволюційні роки виконувала Тамара Петрів і деяку підпільну робо­ту, розповсюджуючи нелегальну соціялістичну літературу, хоч до партії не належала і не поділяла її поглядів, а діяла просто з молодечого завзяття і тому, що то була українська справа. “Безтурботно помахуючи муфтою, – писала св. пам. Тамара Петрів в одно­му з листів до нас, – що була напов­нена одержаними з-за кордону, друко­ваними на тонесенькому папері, брошу­рами, як “Самостійна Україна – не соціалістичне гасло”, або чимсь іншим, я йшла вулицями Києва, часом із якимсь незрозумілим геройством підходячи до поліцая та запитуючи його про якусь добре відому мені вулицю. З вибухом революції все це змінило­ся...”
“На стіні моєї скромної студент­ської кімнати висить плакат, – читає­мо в оповіданні Тамари Петрів “Ве­сна 1917 року в Києві” (Бюлетень СБУВ. – Ч. 12. – 1962), – на цьому плякаті, на тлі густо синього неба, золоте сонце, а над його гострими променями напис – “Україна є, була і буде!”. Кожного ранку, коли, прокинувшись, гляну на цей плякат, зразу так радісно стає на душі. Хутче, хутче вставати, не гаяти ані хвильки часу”.
“Де поділося розмірене студент­ське життя: лекції, зачоти (заліки. – Ред.), іспити, пра­ця в лябораторії, вечірки, театр? Це все таке нецікаве тепер і зовсім не­важне. Із перших днів революції якось зовсім непомітно для самої себе я увій­шла в групу української активної молоді, яка завжди була напоготові для виконання найрізноманітніших доручень і завдань...”
Літом 1917 року на бажання бать­ків, що боялись розлучитись із нею в непевні революційні часи, св. пам. Та­мара Петрів залишає Київ і переїздить до Житомира. Тут працює вона в Ін­формаційному бюрі губерніяльного відділу Центральної Ради, а також як секретар відділу позашкільної освіти в комісаріяті освіти.
У 1918 році, в часі перебування українського уряду в Кам’янці-Поділь­ському, працює вона як секретар пер­сонального відділу Міністерства внутрішніх справ. “Восени 1919 року як урядовець міністерства була евакуйована до Польщі та інтернована в м. Ланцут. Весною 1920 року, повернув­шись в Україну, в м. Винниці одружилась з Генерального штабу генералом (тоді полковником) В. Петрівим, якого внедовзі було призначено на становище начальника залоги Кам’янця-Подільського.
Літо 1920 року св. пам. Тамара Петрів, разом з генералом провела в Ставці Головного отамана (Станіс­лавів, Отинія, Маневичі, Надвірна, Делятин). Ще раз на короткий час повер­нулась в Україну і залишила її на­завжди.
Скитальщина... Ченстохова – табір Страдом, Каліш, від 1923 року – Че­хія, куди був запрошений генерал В. Петрів на становище професора історії Українського війська в Педагогічному інституті ім. Драгоманова в Празі. У Подєбрадах Тамара Петрів кін­чає Українську господарську академію з титулом інженера-економіста, де тільки може, працює заробітково, а одночасно бере активну участь у житті багатьох українських організа­цій: була незмінним членом управи Союзу українок, хору Платониди Щуровської-Росіневич, чеського Товариства “Гла­гол”, Пластприяту, опікункою гуртка юначок “Червона Калина” і т. ін.
У 1938 р. родина Петрівих пе­реїхала на Карпатську Україну, куди було запрошено генерала Петріва до професорського складу гімназії у Хусті. З приходом мадярів генерала бу­ло ув’язнено і великого труду коштувало, щоб добитись його звільнення. У м. Брні на Моравах, що тоді вже було під німецькою окупацією, генерал пра­цював на фабриці зброї, вона – у кра­вецькій робітні, а син Святослав продовжував свою освіту. У 1945 р. родина Петрівих пе­ренеслася до Авґсбурґу в Німеччині.
Авґсбурґ, що став незабаром місцем осідку Центрального представництва української еміграції в Німеччині, де постала Українська національна рада і перебував уряд УНР і де буйним кві­том розквітло українське національно-громадське життя, дав родині Пет­рівих не одну нагоду і не в одній ді­лянці використати свій життєвий дос­від і знання та виявити добру волю до громадської праці.
З постанням Українського національно-державного союзу св. пам. Тамара Петрів стає не­змінним секретарем його управи в Авгсбурзі. У 1950 р. після смерти генерала Тамара Петрів із сином Святославом переїздить до Бостону в США, де очо­лює місцевий відділ УНДС і в міру своїх сил та можливостей працює на громадському полі.
1 серпня 1968 р. смерть пе­рервала нитку її життя. Відійшла у Вічність, виконавши свій обов’язок пе­ред Батьківщиною до кінця. Ціле своє життя носила у своєму серці, як і ко­лись, оте антивалуєвське – “Україна є, була і буде”, яке поставила перед со­бою півстоліття тому, як дороговказ для своєї праці і своїх прагнень.
Вічна Їй пам’ять!

І. ЛИПОВЕЦЬКИЙ

Липовецький І. Тамара Петрів // Дороговказ: орган вояцької думки і чину. – Торонто, 1969. – Січень – березень. – Ч. 23 (42). – С. 18 – 20.



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Сердечно дякуємо за підтримку
газети “Незборима нація”!

Іван КАЧУРИК – 400 грн
Віра САВЕНОК (Чернігів) – 450 грн
Віктор ДРУЗЬ  (с. Зорине, Сумщина) – 500 грн
Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (м. Калуш) – 700 грн
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 2000 грн

Передплачуйте газету “Незборима нація”

Передплатний індекс – 33545.
Для Донецької і Луганської областей – 87415.
Ціна – 95 грн на рік.
Читайте, передплачуйте!





03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ