“Хоч він і королівського роду...”
Василь Вишиваний справив сильне враження на гайдамаків полку імені Костя Гордієнка. В полку почали ходити балачки, що добре було б “охрестити хлопця на нашу віру, бо хоч він і королівського роду, але може вийти із нього путящий гайдамака”.
Петрів В. Спомини з часів української революції (1917 – 1921) // Військово-історичні праці. Спомини. – Київ: Поліграфкнига, 2002. – С. 546 – 547.
“Виходило нібито добре”
Петро Болбочан запитав командира гордієнківців Всеволода Петріва чи не взяв би його полк участь у “маленькому путчі” з метою проголосити гетьманом всієї України Василя Вишиваного. “Це, мовляв, протиставило би німецьким впливав впливи австрійські та, мабуть що, знищило би російського генерала Скоропадського і всю його російсько-німецьку авантюру, приєднало би до України Галичину та евентуально (можливо) притягло би до нас багато галицької інтелігенції та відродило б Синіх і Січових стрільців, а до того, мабуть, було би приємно і панам з Антанти, бо це ослабило би міць австро-німецької спілки”.
Далі Болбочан казав, що демократично налаштованого Василя Вишиваного було б легко умовити (наприклад, через січових стрільців) підписати “яку захочете, конституцію” – до часу скликання Установчих зборів, які можуть проголосити його “виборним гетьманом, у ролі президента”. Переворот цей могли б підтримати Січові стрільці та галицькі полки, які перебували на території України.
“Виходило нібито добре” та полковник Петрів ухилився від відповіді.
Петрів В. Спомини з часів української революції (1917 – 1921) // Військово-історичні праці. Спомини. – Київ: Поліграфкнига, 2002. – С. 547, 548.
“Але ніби якось більш по-людські”
У той день командир полку імені Костя Гордієнка Всеволод Петрів вийшов на прогулянку без рангових відзнак. Уздовж перону ритмічно ходило двоє озброєних крісами німецьких вояків. Гайдамацька ж варта смоктала люльки, спершись на рушниці.
Почувши, що німці говорять про Україну, полковник прислухався.
– З українцями ми спільники, – говорив один із них, – а вартуємо проти них, як проти ворогів. Та й вони з нами майже битись готові.
– Чудернацькі у них війська, – продовжив інший, – важко часом зрозуміти, хто з них офіцер, а хто вояк. На муштрі карність більша, як у нас, а в місті сидять і випивають разом. Не розбереш, хто кому пошану віддає... Вчора їхній старшина гримнув гірше, як наш лейтенант фон Ґрабен, а ввечері бачу, йде собі цей старшина з вояками в юрбі, обнявшись, та співає з ними разом, аж гуде...
– По чудернацькі все це виглядає, але ніби якось більш по-людські, як у нас...
Тут вийшов із канцелярії німецький офіцер і “вояки, витягнувшись, вдарили ногами як автомати” – аж поки не почули команди “вільно”.
І вже мовчки продовжували свою службу.
Петрів В. Спомини з часів української революції (1917 – 1921) // Військово-історичні праці. Спомини. – Київ: Поліграфкнига, 2002. – С. 561.
|
