Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2017 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


Євген Маланюк. Липень 1943 р.


Євген  Маланюк. Липень 1943 р.

Твори Маланюка читав я ще на гімназійній лавці (незважаючи на війну – а може, якраз тому – ми все ж таки читали, а до невеличкої бібліотечки нашого класу, шостого-сьомого, Академічної гімназії у Львові, хтось пожертвував також томик Маланюка), але я тоді й не думав, що з поетом зустрінуся віч-на-віч.
Літо 1943 р. було у Львові важке і тривожне. Моїй мамі вдалося роздобути дві, кажучи пізнішою мовою, путівки до пансіонату “Аріадна” в Заліщиках. Ми, тобто Аня, дочка письменника Юліана Опільського (Юрія Рудницького) і його дружини, приятельки мами з львівської учительської семінарії, Марусі, та я пробиралися туди нелегко. Зважаючи на окупаційний режим, треба було роздобути офіційні відрядження (такі отримали від Українського крайового комітету). Поїзд відходив рано, а зобов’язувала поліційна година, тому треба було ночувати десь поблизу головного вокзалу, щоб потрапити вчасно до поїзда. Документи перевіряв нахмурений польовий жандарм у сталевому шоломі; потім продавали квитки.
Так ми потрапили до Заліщиків, у трохи нібито інший, веселіший і безтурботний світ. Двоповерхова вілла Українського центрального комітету “Аріадна” стояла недалеко від низького лівого берега Дністра. Директорував у ній колишній офіцер Української галицької армії, якого всі титулували “пане сотнику”. Чисто, просторо, великі вікна, велика їдальня і, відносно непогана, як на воєнний час, кухня. Кімнати на першому і другому поверхах. Несподівано опинився я в одній кімнаті разом з моїм двоюрідним братом, Борисом Сабатом, юристом, референтом – тоді –львівського УКК. Мешкали ми на другому поверсі справа; на цьому ж поверсі зліва був Євген Маланюк із дружиною та сином, що приїхали з Варшави.
Виявилося, що у віллі взагалі чимало цікавих людей. Письменник Юрій Косач із черговою секретаркою. Співачка Лідія Черниш, альт, співак Вільховий (Ольховий), що зранку виходив на берег ріки і співав. Акторка Зоня Стадник. Моя родичка (тітка) Ірина Лежогубська, тоді викладач торговельної школи (пізніше доцент Львівського медінституту). Студентка Наталка Павлюченко, що незабаром у Львові стала Ліфіною.
Час від часу до Заліщиків також доходили подихи війни. На пляжі я знайшов листівку з описом Ковпака і з сумою нагороди за його голову. Заліщики – на німецькому (“генерал-губернаторському”) і румунському кордоні, що проходить по середині Дністра. Тому купатися можна лише біля лівого берега ріки. По ріці зрідка прошмигують німецькі прикордонники на моторному човні. Заходять до “Аріадни”, беруть дівчат прогулятися в човні – зрештою, цілком коректно. На другому боці, на дорозі, часом з’являються румунські прикордонники. Гаряче, це липень, а, крім цього, шкода чобіт – і вони їх носять за плечима, прив’язаними до карабіна. Зранку і звечора з високого правого берега (буковинського) долітають звуки дзвона і побожні співи – там буквально причеплений до стрімкого схилу невеличкий монастир.
Гарний, із сірувато-білим піском, пляж. Недалеко високі дерева, що кидають обмежену тінь. Глибше – поле кукурудзи, в якому можна переодягатися. Містечко тут кінчається, трохи далі берег заріс високими лозами – для інтимнішого засмагання і вечірніх розмов.
Маланюк – веселий, радісний, усміхнений – царює цілий день на пляжі. Високий, кремезний, смаглявий, волохатий, життєрадісний. Дружина маленька, кругленька блондинка з рудуватим відтінком; син – веснянкуватий хлопчик з таким же волоссям. На сонці їм погано, горять. Тому на пляжі далі царює Маланюк, йому 46 років, він повний чоловічої сили. Довкола нього в’ються жінки, бо він не лише відомий поет. Маланюк сміється, сипле анекдотами. Обурюється: жінки приховують на пляжі те, що мають найкращого. Серед пляжників – висока, гарна, чорнява, і з полум’ям в очах – смаглява гуцулка, вільний чорний купальник якої більше показує, як приховує. Коли схрещуються їхні погляди, немов крешуться іскри.
Косач явно не здатний протистояти. Блідий, худий, тендітний, хирлявий інтелігенток ховається із своєю секретаркою і з друкарською машинкою в тіні дерев. Він диктує, вітерець приносить цокотіння клавішів. Хоча він також чи не в апогеї слави. Недавно львівський театр ставив його “Облогу”, і він має право на увагу публіки. Але не виходить. Обидва – поет і письменник-драматург – якось не дуже спілкуються між собою. Радше не добачають один одного.
Маланюк був душею товариства. Заліщики він знав. Він був там у серпні 1936 p., залишив поетичний слід – невеликий триптих “Над Дністром” (“Дністер тече прудкий, Яри стрімкіш, ніж наші”). Тепер він водить – до недалеких Добрівлян, де ми фотографувалися на дерев’яній дзвіниці; до містечка, над висаджений у повітря міст, що проваллям розрізав шосе Галичина – Буковина. Ще фотографувалися, і ще, і ще. Може, десь збереглися ці світлини? Ті, що були в мене, пропали після арешту.
Десь під кінець перебування в Заліщиках був вечір поета в “Аріадні”, в їдальні на першому поверсі. Маланюк читав свої вірші, також написану там “Присвяту”:

Пам’ятаєш, як певно, як владно
Ти вела лабіринтом любові,
Аріадно моя, Аріадно,
Сонця й літа нестримана повінь.

Ніхто не шукав очима цю справжню, незаміфологізовану Аріадну, але дехто, здається, знав, хто вона... (До речі, в збірці “Проща”, 1954, та в передруках з цієї збірки, наприклад, “Поезії”, Львів, 1992 – вірш “Присвята” датовано “1944. Вілла “Аріадна”, Заліщики”. Ця дата неправильна, по-перше, бо Ковпак здійснював свій карпатський рейд у липні – на початку серпня 1943 р. – 16 липня він перейшов Дністер; по-друге, радянські війська захопили Заліщики 24 березня 1944 p., так що влітку 1944 р. Маланюка у Заліщиках не могло бути).
Від’їзд із Заліщиків був сумним – це було прощання з безжурним все ж таки літом. Львів’яни зайняли кілька купе вагона, але Маланюків між нами не було.
1951 року, лежачи на нарах у київській пересильній в’язниці, я розговорився з сусідом. Він був із Заліщиків. Сотника з “Аріадни” заарештували весною 1944 p., і він пропав; мого сусіда, що колись працював робітником у “Аріадні”, забрали в 1950 р. і дали двадцять п’ять років за підпілля.
Мабуть, у 1961 р. я знову поїхав до Заліщиків. Був на тому самому пляжі, входив у цю саму ріку, тепер вже не поділену навпіл. У маленькому монастирі не дзвонили, бо його вже не було. “Аріадна” стояла обдряпана, занедбана і сумна. Сонячні й погідні дні липня 1943 р. відійшли кудись далеко в минуле.

Ярослав ДАШКЕВИЧ

  

Світлина Ярослава Дашкевича з архіву Оксани Лукомської.
Публікується вперше.



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) і Світлані МИРОНЧАК (Вовковинці)
Щиро подяка за пожертву  на пам'ятник Петрові Болбочану
  Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш), 100 грн.



03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ