Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2017 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Кобзар з Лавіркова


Кобзар з Лавіркова 25 лютого 2017 р. виповнилося 80 років від Дня народження кобзаря Ігоря Рачка. Щиро вітаючи добродія Ігоря і бажаючи довгих літ,
публікуємо спогад про нього незабутнього Рената Польового

 

Про лавірківського кобзаря Ігоря Карповича Рачка я вперше довідався влітку 1977 року від краєзнавця із с. Смілого, що на Роменщині, Феодосія Сахна, в якого тоді я гостював разом із сином Миколою та своїми київськими приятелями – Михайлом Буреєм, письменниками Данилом Кулиняком та Наталею Околітенко.
Щоб побачитися з Рачком, вирішено було наступного дня поїхати до села Лавіркова (тоді відомого як хутір Лавірків), розташованого вздовж шосейного шляху Київ – Суми. Хоч Лавіркове належить до Талалаївського району Чернігівської області, проте економічно й культурно тяжіло до міста Ромен на Сумщині, до якого по шосе близько 20 кілометрів.
Це був швидше хутір, а не село, тут не було адміністративних закладів. Не було навіть сільського кладовища. Небіжчиків ховали у садках.
Ігор Рачок народився 25 лютого 1937 року. Хоч мав уже 40 літ, проживав із батьком та матір’ю. Цей кремезний чоловік із козацькими вусами, охочий до розмов на розумові теми, – свідомий українець. Працював на фізично тяжкій роботі ремонтника шосейних шляхів. Його руки щодня орудували лопатою, кайлом, а то й косою, якою обкошував від бур’яну багатокілометрові кювети своєї дільниці шосе. Тому особливо вражало мене, як легко і вправно птахом літала його натруджена мозолиста правиця по струнах бандури, супроводжуючи молодечий спів.
Від батька навчившись грати на мандоліні й гітарі, а згодом на гармошці, Ігор за покликом душі запрагнув опанувати щирий український музичний інструмент – бандуру.
1964 року, придбавши стареньку бандуру, за 20 кілометрів ходив пішки в науку до колишнього учасника київської капели бандуристів Федора Співака, який проживав у селі Березівці. Таку саму відстань долав у протилежному напрямку до Ромен, де мешкав інший його вчитель-бандурист – Євген Адамцевич. Опанувавши нотну грамоту, взявся за музичну самоосвіту. Про його неабиякі музичні здібності свідчило те, що, користуючись книгою видатного українського музикознавця Філарета Колесси “Мелодії українських народних дум”, він вивчив і взяв до свого репертуару кілька дум, як-от: “Маруся Богуславка”, “Невольничий плач”, “Олексій Попович”. У його репертуарі були історичні пісні “Про Саву Чалого”, “Про зруйнування Січі Запорізької”, “Про Хортицю”. Мав приємний голос, співав у своєрідній кобзарській манері.
Рачок – глибоко релігійна людина, стійкий у своєму православному віруванні, начитаний у Святому Письмі. Найпереконливішим доказом свого вірування наводить приклад творимих Ісусом Христом див.
Я дав його згодом книжку Лева Силенка “Переоцінка Духовної Вартості”. Коли він повернув її мені, то не виявив жодного бажання обговорювати цю тему.
Постійний слухач закордонних українських радіопередач, Ігор був політично розвинений. Пишався своїм покійним дядьком Степаном – учасником Визвольних змагань в Армії УНР. У своєму селі не мав ні однодумців, ні достойного співрозмовника. Казав, що навколо нього проживають лише “люди матеріальні”.
Я досить часто разом із сином Миколою навідувався до Лавіркова. Сам Рачок із рідного села практично не виїжджав. Хіба що на свята вибирався до церкви у Ромен.
Невдовзі після перших моїх відвідин померли його батьки, і він жив самотньо. Інколи його навідували шанувальники. Декого привозив і я (наприклад, Івана Макаровича Гончара). Щоразу привозив я з Лавіркова нові магнітофонні записи. Репертуар Рачка постійно поповнювався. В задушливі часи брежнєвсько-щербицького гоніння на українську культуру ті зустрічі були для мене великою потребою. Повертався я з них просвітлений і наснажений.
Наприкінці 1970-х років Ігор одружився. Його дружина Марія мала квартиру в Ромнах. Працювала в аптеці. Зійшлися вони на ґрунті спільної християнської віри. Проте він продовжував жити в Лавіркові, а дружина тільки у вільний час приїздила до нього.
Коли загинув мій син Микола, я, щоб розрадити дружину, здійснив з нею поїздку до Лавіркова. Взяли й Георгія Ткаченка з його старосвітською бандурою. Приголомшений грою цієї бандури, Рачок загорівся бажанням і собі придбати таку. Особливо вразила легкість і зручність інструмента (Рачок мав громіздку і важку бандуру чернігівської фабрики, яка утруднювала пересування з нею).
З допомогою Ткаченка я замовив для Рачка бандуру у відомого музичного майстра Сніжного (це була остання бандура майстра, після виготовлення її Сніжний помер). Пізньої осені відвезли бандуру Рачкові. Ткаченко дав настанови і побажав успішного навчання.
Наступного літа, відвідавши Рачка і почувши, що він не може видобувати деякі звуки на діатонічній бандурі, я запропонував йому за мій кошт їхати до Ткаченка. Він довго відмовлявся. Врешті, усамітнившись, помолився за безпечну дорогу і погодився.
Послухавши Рачкову гру, Ткаченко висловив щирий жаль, що той переладнав бандуру на хроматичний лад, від чого вона втратила притаманне їй своєрідне звучання. Але Рачка можна зрозуміти. Він уже склався як професійний музика на певному інструменті, й перенавчатися за відсутності доброго наставника надто складно.
Несподівано померла його дружина Марія. Смерть її Ігор тяжко переживав.
З пробудженням наприкінці 1980-х років у Києві політичного життя, в якому я взяв активну участь, мої зустрічі з Рачком надовго припинилися. Лише принагідно передавав я йому пакунки з літературою та газетами.
Влітку 1999 року у зв’язку з впровадженням моєї науково-технічної розробки на Сумському машинобудівному заводі я мав змогу провідати Рачка у Лавіркові. Він уже вийшов на пенсію. Тримав невелике господарство, пасічникував на кількох вуликах.
Через невчасну і неповну виплату пенсії терпів скруту. Молов на жорнах видане замість грошової пенсії зерно і пік коржі, які були основою його харчування. Проте був бадьорий, хоч і помітно посивів. Мою спробу допомогти йому грішми з обуренням відкинув.
Наступної суботи я приїхав, закупивши всіляких харчів. Ночував у нього, записав на магнітофон пісні, якими поповнився його репертуар. Особливо цінною вважаю історичну пісню середини XVIII сторіччя “Ой не спав я нічку”, яка фіксує часи виникнення в Україні так званих Слов’яносербії і Нової Сербії, адміністрація яких закликала українське населення до поселення на тих землях, обіцяючи обдарувати “степами і рибними плесами ще й до того вільготами”.
Мрію вибрати час на нові відвідини славного музики.
Дай йому, Боже, здоров’я і творчої наснаги!

Ренат ПОЛЬОВИЙ

  

На світлині – Ігор Рачок виступає на презентації книжки Рената Польового “Кобзарі в моєму житті”. Київський міський будинок вчителя, 24 вересня 2003 р.
Дядько Ігоря Рачка Степан Рачок, учасник Визвольної боротьби в лавах Армії УНР. 1906 р. Публікується вперше.



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ