 25 листопада разом з Романом Ковалем, кобзарем Тарасом Силенком, захисником Донецького аеропорту Миколою Тихоновим, волонтерками Тетяною Васьківською, Вірою Зам’ялою та Оксаною Герасименко, яка 2014 року пережила двомісячний полон у сепарів, узяв участь у зустрічі з бійцями, що проходять обстеження та лікування у відділенні психіатрії Центрального військового шпиталю м. Києва.
Спочатку Роман Коваль розпитав хлопців, хто звідки походить, а тоді розповів про те, що відбувалося 100 років тому в місцевостях, звідки вони походять. Тарас Силенко ілюстрував вояцькі історії піснями. Спершу йому підспівував козак Михайло з Тернопільщини, потім до нього приєднався другий, третій, четвертий, п’ятий… А коли Тарас заспівав “Любо, братці, любо”, то підспівували вже всі. Підтримали Тараса голосно, щиро і радісно! А козак Михайло навіть пішов у танок з волонтеркою Тетяною. А нас попереджали, що хлопці замкнуті, на контакт ідуть неохоче!
Ось що значить сила української пісні й сила українського слова!
А коли я зачитав свій вірш “Холодний Яр”, усі з вигуками “Слава Україні!” підхопилися і заплескали в долоні!
Дуже гарно сприйняли й виступ Миколи Тихонова, який пережив усі ті жахи війни, що й ці хлопці.
Дівчата додали ніжності й тепла дійству. Недаремно хлопці обнімали їх і обціловували. Особливо “дісталося” Тетяні…
Я щиро радий, що нам вдалося підлікувати стомлені й зранені душі вояків. Було їх на зустрічі з нами близько двадцяти осіб.
Нас довго не відпускали – все просили і просили, щоб Тарас співав ще. Навіть “грозили” закрити нас у відділенні й співати з нами до ранку.
Врешті-решт, усі ми розійшлися втішені й задоволені.
Ця зустріч додала і нам, і хлопцям сил – фізичних та моральних.
Дякую, Господи, за цей день! Василь КОВТУН 
|
