ГНАТЮК Назар Васильович (12.11.1899, с. Шабельний Дашів, тепер с. Шабельня Іллінецького р-ну Вінницької обл. – після 1941). Педагог, урядовець УНР, просвітянин, вільний козак, журналіст, редактор, видавець, перекладач, повстанець; співзасновник таємної організації “Братство самостійників”, голова ради Липовецького полку Вільного козацтва, редактор щоденної газети “Липовецькі вісті”, перекладач Українського телеграфного агентства (1918), редактор газет “Вільне слово” і “Повстанець” (1919), ад’ютант отамана Ананія Волинця (1919), голова Львівського бюро біженців (1921), постійний кореспондент газети “Українська трибуна”, начальник відділу пропаганди Міністерства преси і пропаганди УНР (м. Тарнів, до 1.01.1922), львівський кореспондент берлінської газети “Українське слово”, член Товариства українських інженерів (1930-ті); звання – юнак Спільної юнацької школи (1920).
Співзасновник видавничого відділу “Вернигора” “Братства самостійників”. У Липовецькому повіті створив десятки осередків селянських спілок, “Просвіту” в містах Дашеві й Липовці, організував Липовецький полк Вільного козацтва. Тричі на тиждень видавав газету “Вільне слово”. З приходом більшовиків приєднався до повстанців. У Гайсині редагував перших три числа газети “Повстанець”. У складі Армії УНР брав участь у боях з денікінцями під Проскуровом, Богданівцями та околицях. У 1920-х рр. допомагав фінансово поетові Олександрові Олесю. Записав спогади поетової дружини Віри про їхній нелегкий побут у селищі Деркачі (1893 – 1900). У статті “Герой з-під Крутів” писав про проблему проводу, який замість вести, “втікав”. Відтак “й найбільша посвята, найвищий патріотизм”, зокрема крутянців, були зведені нанівець.
БАЙЛЮК Ієронім (27.08.1897, м. Скала-над-Збручем, тепер смт Скала-Подільська Борщівського р-ну Тернопільської обл. – 15.11.1963, Прага, ЧСР). Військовий і громадський діяч, інженер-економіст; секретар товариства “Рідна школа” (1920-ті); стрілець УСС (1916 – 1918), УГА (кін. 1918 – 1919) та Армії УНР (1920).
Диплом інженера-економіста УГА в Подєбрадах здобув 11 червня 1932 року. Нагороджений Хрестом Симона Петлюри, Воєнним хрестом і Хрестом Відродження.
ДЯДЮША Борис (7.04.1898, м. Зіньків Полтавської губ., тепер Полтавської обл. – 17.11.1962, Лос-Анджелес, США). Військовий, громадський і релігійний діяч; канцелярист Спільної юнацької школи, член-фундатор управи Української православної парафії Св. Апостола Андрія Первозваного; звання – юнак Спільної юнацької школи Армії УНР.
Племінник генерала-поручника Армії УНР Сергія Дядюши. У США “швидко здобув собі повне признання як добре підготовлений і відповідальний працівник”. Жертовний член “Українського Культурного Осередку”. Похований на цвинтарі Форест-Лаун у Глендейлі (передмістя Лос-Анджелеса).
САМУТІН Петро Зотович (25.11.1896, с. Ташань, тепер Переяславського р-ну Київської обл. – 14.09.1982, м. Балтимор, штат Мериленд, США). Військовий і громадський діяч, історик; старшина полку Вільної України (14.05.1917), комендант штабу дивізії 6-ї Січової дивізії (1920); звання – сотник Армії УНР, контрактовий майор польської армії (1928 – 1939), генерал-хорунжий Армії УНР (на еміграції).
Навчався в Петровсько-Розумовській сільськогосподарській академії. Делегат 2 і 3-го всеукраїнських військових з’їздів. 28 лютого 1920 р. вступив до 6-ї Січової дивізії. “17 серпня 1921 р. був командирований на Велику Україну для праці в запіллі ворога. 11 липня 1922 р. повернувся з командіровки до дивізії”. Закінчив Вищу воєнну школу (Варшава, 1931 – 1933). На еміграції в США. Опублікував низку праць з історії Визвольних змагань.
Роман КОВАЛЬ, Віктор МОРЕНЕЦЬ, “Незборима нація” |
