Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2018 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Полтавець воював у батальйоні “Донбас”


Полтавець воював у  батальйоні “Донбас”

20 – 21 квітня 2013 р. на Чигиринщині відбулися вшанування борців за волю України. Приїхали вклонитися козакам Холодного Яру й полтавці. Понад 200 юнаків і дівчат привіз автобусами з Полтави народний депутат України Юрій Бублик. “Щоб молоді українці на прикладі героїв-холодноярців вчилися бути справжніми патріотами й захисниками України”, – так він.
Так і сталося. Багато хто з учасників вшанування в Холодному Яру вже наступного року взяв участь у війні з Росією.
Серед полтавців був і Антон Цедік. У Мельниках він підійшов до мене підписати книжку. Я одразу відреагував:
– Цедик – та це ж повстанське прізвище! У Трипіллі всі Цедики були в отамана Зеленого.
Антона це дуже зацікавило. Я пообіцяв йому дати телефон Славка Цедика, онука повстанця із Трипілля Івана Цедика, зятя отамана Зеленого. Хто знає, а може, вони рідня!
Це була єдина наша зустріч…
29 серпня 2014 р. Антон Цедік загинув під час виходу з Іловайського казана.
Було йому 27 років.
За своє коротке життя Антон здобув дві вищі освіти – гуманітарну і фінансову (закінчив Київський національний університет ім. Тараса Шевченка та Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана).
Коли почався Майдан, взяв на роботі безстрокову відпустку і поринув у боротьбу за волю України. На Майдані повстанець Цедік був у найнебезпечніших місцях. 18 лютого всю ніч із товаришами відбивав атаки спецназу і внутрішніх військ. Хлопцям дісталася найважча ділянка оборони – під стелою Незалежності. Згори беркутівці жбурляли гранати і пляшки із запалювальною сумішшю. Антон намагався захиститися червоним лицарським щитом. Горіли намети й барикади, але Антон із хлопцями не відступили. Його сотня запекло боронилася й 19 лютого, разом з іншими йшла в атаку печального ранку 20 лютого.
У Київраді Антон ще місяць був комендантом одного з поверхів. Як почалася війна на Донбасі, вирішив іти у добровольчий батальйон. Із батальйоном “Донбас” узяв участь у боях за Артемівськ (тепер Бахмут), Лисичанськ, Попасну…
 20 серпня Антон мав йти у відпустку. Вже й документи оформив, здав зброю. У цей час частина його батальйону потрапила в оточення під Іловайськом.
– Хто хоче, може помогти своїм побратимам…
Почувши таке, Антон вирішив відкласти відпустку.
Обов’язок перед товаришами кликав його у смертельну дорогу…
Із мамою Антон востаннє розмовляв за день до смерті.
– З часу Майдану я бачила його лише двічі… – розповіла Ольга Цедік в інтерв’ю Тамілі Михеєвій. – Я  просила, щоб він хоча б 23 серпня приїхав – на мій день народження. Антон сказав: не можу, треба виручати хлопців.
– Коли дзвонив до нього, було чути, як стріляють, – долучився до розмови батько Ігор. – Хлопці не хотіли виходити з Іловайська. Антон говорив, що вони добре укріпилися, зброї вистачає. Могли й далі тримати оборону. Але їм наказали... З оточення їх вивозили на відкритому КрАЗі. Коли бойовики зробили коридор, ні командира взводу, ні командира роти вже не було. Хлопців кинули... На опізнання сина їздив у Дніпропетровськ 6 вересня. Ходив сам, жінку не пустив. Картина була жахлива – всі обгорілі, понівечені. Тільки чотири тіла цілих, серед них і Антонове. Решта 90 – частинами. Коли їх везли з Донецька в Дніпропетровськ, із машини випадали шматки тіл... Антона опізнали за зліпком зубів – незадовго до війни він робив капу для захисту зубів.
Загинув Антон у т. зв. коридорі безпеки між селами Многопілля та Червоносільське. Цієї ж миті з ним відлетіли й душі друзів. Звали їх “Браво” і “Броня”.
Поховали повстанця на Алеї Слави Боженківського кладовища Полтави 8 вересня, а вже 27 листопада Президент України посмертно нагородив його орденом “За мужність” III ст. На честь Антона і Святослава Горбенка, який поліг 3 жовтня 2014 р., захищаючи Донецький аеропорт, в Полтавському ліцеї №1 на честь Антона назвали аудиторію.
“Воля або смерть!” – такі рядки викарбовано на меморіальній дошці Антонові Цедіку і Святославові Горбенку-“Скельду”, встановленій на будівлі Полтавського міського багатопрофільного ліцею ім. Івана Котляревського, де вони навчалися. “У обох хлопців було загострене відчуття несправедливості”. Так сказали їхні вчителі.
“Воля України або смерть!” – вишили мельничанські козачки на прапорі полку гайдамаків Холодного Яру. Цю ідею сповідували й козаки отамана Зеленого, в тому числі й Дмитро та Іван Цедики із Трипілля. Холодноярській ідеї залишився вірним і Антон Цедік та його побратими, які продовжили традицію жертовного служіння Батьківщині.
Вічна слава борцям за волю України!

Роман КОВАЛЬ

  



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ