Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2018 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Стежками звитяги


Стежками звитяги Разом з Валерієм Гладунцем, Мирославою Вертюк та за підтримки сільської ради Хотова 10 жовтня 2016 р. Історичний клуб “Холодний Яр” провів для старшокласників Хотівської школи екскурсію стежками отамана Зеленого. 13 жовтня – день загибелі отамана Зеленого, тож саме його ми й згадували “незлим тихим словом”

 

Не забули пом’янути й голову Хотівського повстанкому Петра Троценка. Ось невеличкий уривок з розповіді про нього: “…Петра Троценка чекісти арештували 15 жовтня 1923 року. Засудили його на 5 років позбавлення волі із суворою ізоляцією. Майно конфіскували. Після вбивств українців конфіскація майна була найприємнішою процедурою. Жити коштом українців – заповітна мрія московської комуни… На захист Петра Троценка виступили односельці. 31 січня 1923 р. вони відправили в ҐПУ листа: “Ми, що підписалися нижче, громадяни с. Хотів (…) ручаємося за громадянина Петра Павловича Троценка, що знаходиться зараз під арештом при Госполітуправлінні...” Далі – дві сторінки підписів, печатка та підписи голови й секретаря сільської ради. От вам і “моя хата скраю”! Бачимо, що не так було в Хотові. Люди, які поставили підписи на захист, не могли не знати, що ризикують, звертаючись до ҐПУ з проханням звільнити земляка, який боровся проти російських окупантів…”
Детальніше про Хотівський повстанком можна прочитати в нашій із Владиславом Карпенком статті в газеті “Незборима нація” під назвою “Тоді слава про мене гриміла” (Незборима нація. – 2013. – Ч. 10).
“Ми не повинні забувати про трагедію наших рідних. І ніколи не повинні пробачати росіянам знущання над нашим краєм”, – так завершив я розповідь про голову Хотівського повстанкому.
У селі Щербанівці, батьківщині видатного українського письменника Григорія Косинки, ми поклали великий букет осінніх квітів до меморіального знаку козакам і старшинам Щербанівської сотні, котрий 17 серпня 2014 р. поставив Михайло Горловий. На старому щербанівському кладовищі вшанували могилу повстанця Панаса Пустового, який загинув за Україну 1919 року. Меморіальну таблицю на могилі поставив Історичний клуб “Холодний Яр” разом з Михайлом Горловим, автором погрудь отамана Зеленого, Михайла Гаврилка, Петра Болбочана та інших діячів Визвольного руху.
Потім школярі вперше у своєму житті відвідали Дівич-гору у Трипіллі. Оскільки на Дівич-горі чоловікам колись було заборонено бувати, то хлопці мусили в дівчат просити дозволу… Ті нарешті дозволили.
Я зачитав уривок із книжки Валерія Войтовича “Українська міфологія”: “Дівич-гора – стародавнє святилище біля Трипілля на Київщині, присвячене богині Діванні. Жінки молилися, щоб Велика Богиня благословила свою доню та її дитя…. Свято Діванни відбувалося в ніч на 9 вересня. У центрі Дівич-гори археологами знайдено жертовник-піч із дев’ятьма секціями”.
У Трипіллі ми поклали великий букет до пам’ятника отаманові Зеленому та вшанували його хвилиною мовчання. Я розповів школярами про т. зв. трипільську трагедію, насправді трипільську розплату. “…І тоді отаман Зелений сказав:
– Ну, так-от: ведіть їх, хлопці, до кручі, і з кручі нехай стрибають у Дніпро. Попереджаю: будемо, як тільки стрибнете, і на льоту, і в Дніпрі стріляти по вас. Але Господь Бог знає, хто підпалював хати, а хто ні. І того, хто не підпалював, Господь винесе на лівий берег Дніпра. Там уже ми вас переслідувати не будемо”.
Недаремно в ті часи співали:

Ой гуркнуло у Трипіллі, гей, в Каневі лунає;
Отаману Зеленому Дніпро помагає.
Ой рятує, вимітає, гей, вичища Вкраїну.
Його слава, поки віку, не вмре, не загине.

У виступі я звернув увагу й на те, що керівництво Обухівського району не виконало Указу Президента України про декомунізацію і не демонтувало пам’ятник паліям-комсомольцям біля обласного археологічного музею.
У Трипіллі наші квіти лягли до пам’ятника археологу Вікентію Хвойці (автор Михайло Горловий). Вікентій Хвойка, який відкрив трипільську культуру, вважав її автохтонною, тобто він дослідив пракоріння нашого народу, принаймні до IV – III тисячоліття до нашої ери…
У с. Халеп’ї я розповів про знищення московського десанту. “28 червня 1919 р., надвечір, у Халеп’ї з пароплава “Гоголь” висадилося чотири сотні спраглих крові московських головорізів. Та за ними вже пильно стежили козацькі очі. Пропустивши бандитів у село, халепці підкралися до корабля і несподівано захопили його. Залога й незчулася, як потрапила в полон. А в селі карателів зненацька атакував відділ Степана Тукаленка. Покинувши вбитих, москальня кинулася рятуватися до корабля. Підпустивши червоних, халепці почали жнива. Косили переважно з кулеметів, але й рушниці допомагали. Тих, хто рвонув назад, вибили кулемети, встановлені на халеп’янських кручах. Близько двох сотень кацапчуків підняли руки в надії зберегти життя, але того дня в полон не брали. Вибили й тих, кого захопили на кораблі. Недаремно у звіті штабу Дніпровської флотилії від 29 червня 1919 р. зазначалося, що “судьба десанта неизвестна”.
Ось ми вже в с. Витачеві, заснованому в IV ст. н. е. У 1919-му село дало козацьку сотню для отамана Зеленого. Тут народився самобутній філософ Петро Нещерет, голова Витачівської “Просвіти”. 10 грудня 1937 р. росіяни засудили його на 10 р. виправних таборів. У Лук’янівській в’язниці під час т. зв. слідства він сказав прямо: “Україна зараз перебуває під владою Москви, кацапів, які обдирають український народ, але прийде час, що вона буде самостійною державою”. Після цієї сміливої заяви кати засудили філософа до розстрілу. І того ж дня виконали вирок.
Звичайно ж, наші квіти лягли і до меморіального знаку на пам’ять про витачівців, які загинули за Україну.
Усіх надихнула прогулянка красивими околицями Витачева з неймовірним видом на Дніпро-Славуту.
На завершення ми відвідали Обухівський краєзнавчий музей із широкою і змістовною експозицією про отамана Зеленого та його козацтво, створеною дбайливими руками прекрасного художника і краєзнавця Юрія Домотенка, автора книжок про кожне село Обухівського району.
В Обухові наші квіти лягли до пам’ятника Андрієві Малишку, брат якого козакував в отамана Зеленого, та меморіальної дошки Григорієві Косинці – писареві отамана Зеленого. Москалі розстріляли письменника 15 грудня 1934 року.
Вічна пам’ять борцям за волю України!
Щира подяка всім, хто організував цю мандрівку напередодні козацького свята Покрови.
Слава Україні! Козакам слава!

Роман КОВАЛЬ

  



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ