 Брате Романе, дивився щойно по “Культурі” фільм про холодноярські вшанування. Ти могутній чоловік! Оті нагороди... Філарет... Молитва воїнів... І нарешті – наша сила! Могуть!
І згадав вірша оцього... Написав його у камері. Ще два місяці до суду (суд був 4.05 – 19. 05.1972). Якась запресованість. Як ніби у бетон тебе вже закатали, запакували... Се була туга по силі. Бити! Бити!!! А навколо – стіни, ґрати...
Заголовок я дав для камуфляжа, мовляв у селах ще, буває, б’ються... Арє Вудка вивіз шість віршів із табору, а цього повернув мені, не захотів вивчати і вивозити з табору. Сказав:
– Ну, це занадто...
А я його часто згадую.
Ось і тепер, дивлячись твій фільм про вшанування героїв Холодного Яру. Олекса РІЗНИКІВ,
член Національної спілки письменників України
Одеса КУЛАЧНІ БІЙЦІ Виходимо гуляти, як на бій...
Беремо кулаки, розслаблені в долоні,
беремо м’язи, напхані у шкіру,
і ноги, вже настроєні стрибать.
Виходимо гуляти, як на бій... З дороги геть усякий, хто слабий!
А дужий – приготуйсь до оборони:
ми звикли вартість кулаками мірять
а замість грошей – зуби рахувать.
Несемо кулаки, розслаблені в долоні. Ми славу ними виб’ємо собі!
У них дрімають дратівливі звірі,
І звиклі, мов шаблі, до боротьби –
лише намірся рух один зробить,
лиш думку допусти об обороні –
а вже кулак –
на скроні й на горбі!
Виходимо гуляти, як на бій. І м’язи, запаковані у шкірі,
і ноги, вже натравлені топтать,
так прагнуть дії, що лиш смерть хіба
їх може зупинити, якщо встигне...
Йдемо, готові зуби рахувать
і черепи ламати, і трощити.
Супроти нас,
коли бажаєш жити –
не слід ставать. Виходимо гуляти, як на бій...
Ми б так хотіли силу нашу змірять –
та підлабузнюють зустрічні, мов раби,
або ховаються лякливо у подвір’ях...
Несемо кулаки набряклі,
ніби гирі.
Гуляємо...
А маримо про бій. 10 березня 1972 р.
Тюрма 
|
