(5.09.1896, м-ко Куликів, тепер Жовківського р-ну Львівської обл. – 23.08.1975, Київ)
5 вересня моєму дідусеві Сільвестру Степановичу Барику виповнюється 120 років від Дня народження. В моєму житті він відіграв формотворчу роль.
Дідусь для мене був абсолютним авторитетом. Переступаючи поріг його хати в Києві на вул. Авіації, 37 (тепер Антонова), ми з братом залишали російську мову за порогом. З дідусем говорити російською не можна було. Сільвестр Степанович – чи не єдиний з моїх родичів, від якого я ніколи не чув жодного російського слова.
У 1920-х він закінчив Київський інститут народної освіти (КІНО або ІНО). Жив у Києві на вул. Нероновича, буд. 43, кв. 32 (потім Воровського, тепер знову Бульварно-Кудрявська). У Київському вищому музично-драматичному інституті ім. Миколи Лисенка (тепер Консерваторія – Національна музична академія ім. Петра Чайковського) викладав німецьку мову, українську мову та літературу, а також диригентуру.
У 1933-му і 1934 році по півроку карався в Лук’янівській в’язниця – українізація завершилася, а він продовжував викладати українською. Слідчу справу зі звинувачення Барика С. С. за ст. 54-11 УК УРСР розпочав оперуповноважений Яків Спіноза. “Оперуповноважений 2 відділення СПО Спіноза спеціалізувався в ҐПУ з українського мистецтва, – писав історик Сергій Білокінь. – 24 жовтня 1933 р. він склав постанову про обшук і арешт мистецтвознавця Федора Ернста . 21 лютого 1934 р. Спіноза прийняв постанову про початок слідства й обрання запобіжного засобу у справі мистецтвознавця Миколи Макаренка”, який не підписав акт на знесення Михайлівського Золотоверхого собору.
29 березня 1934 р. слідчий ухвалив постанову, яка лягла в основу вироку: “Состоял членом Украинской военной организации... Барик С.С. являлся членом контрреволюционной военной организации, подготавливал вооруженное восстание против советской власти”.
Після року перебування у Лук’янівці Сільвестра Барика вислали на три роки в “Сєвєрниє області” (Архангельську область)… Вироки у 1934-му ще були “м’якими”. 13 травня 1937 р., у розпал репресій, його термін закінчився. Що робити – вирушати на Україну, до родини, під посилений нагляд ҐПУ чи залишитися тут, у Черевковському районі Архангельської області? Він вирішив залишатися. Це було правильне рішення. Якби повернувся, то напевно отримав би новий, і вже не “дитячий”, термін. Арештовані в 1937 р. рідко коли залишалися живими.
У 1945 – 1974 рр. Сільвестр Барик завідував кафедрою іноземних мов Київського інституту харчової промисловості ім. Мікояна. І продовжував викладати німецьку українською мовою.
Помер дідусь 23 серпня 1975 року.
23 серпня 2016 р. разом зі своєї сестрою Олею Барик та моїми товаришами – ветеранами АТО Петром Билиною та Миколою Тихоновим – ми вшанували його могилу на Байковому кладовищі. А Миколу Тихонова перед тим, біля пам’ятника Миколі Міхновському, ми прийняли в члени Історичного клубу “Холодний Яр”. Микола Тихонов – захисник Донецького аеропорту, і для нас це, звичайно, честь, що такі люди є в нашому товаристві.
Слава Україні та її вірним синам!
Роман КОВАЛЬ
На світлині Сільвестр Барик праворуч; ліворуч Микола Чучвара (помер орієнтовно 1967 р. у Нестерові (Жовкві), похований у с. Підлісному (Зіболках) Жовківського району Львівської області.
|
