Барон Вехерн у казці
Барон Вехерн, посланець німецького командування, приїхав у стан полку імені Костя Гордієнка, з письмовою вимогою-ультиматумом віддати набої і виїхати із Криму слідом за групою полковника Петра Болбочана. В цей час гордієнківці перебували неподалік Севастополя у кримсько-татарському гірському аулі.
Обідали всі гуртом у саклі. Довго мостився німець, якому перешкоджали сісти на килим і ботфорти, і остроги. Він, взагалі, не міг зрозуміти, як можна їсти в таких умовах. Нарешті господар приніс невисоку лавочку та дав йому дерев’яну ложку... Їли борщ, запивали кримсько-татарською бузою. Довкруги – мужні обличчя з довгими вусами, чи то з татарською щіткою під носом. Дехто був з оселедцем.
Повільно рухаються ложки. Нарешті німець не витримує.
– Це ж казка, що я бачу, – каже він. – Так і здається, що провести по очах рукою і все зникне. Ви знаєте, я почуваю себе на прийомі у якогось із козацьких запорозьких отаманів, чудові оповідання-казки про яких я колись давно читав; чи на прийомі у татарського хана, а не в ХХ віці, коли гудуть величезні гармати, літають аероплани, ходять потяги. Я старий африканський мисливець, але таких міцних вражень, як ниньки, ніколи не переживав. Кінець моїх днів буде ними прикрашений.
Петрів В. Спомини з часів української революції (1917 – 1921) // Військово-історичні праці. Спомини. – Київ: Поліграфкнига, 2002. – С. 526.
“Хоча Зейдліц був проти”
У німецькому штабі гордієнківцям виписали посвідки, з якими вони могли проходити крізь німецьку сторожу. Та за хвильку один з кінних гайдамаків вже повернувся. Він був роздратований:
– Клятий німець не пускає та лише головою мотає, а біс його знає, що белькотить!
Командир гордієнківського полку Всеволод Петрів рушає до німецького вартового на воротах і мовчки простягає йому свою перепустку – таку ж саму як і в козака. Подивившись на неї, німець промовив:
– Бітте (прошу)!
– Чого ж не пропущено вершника? – запитав Петрів.
Німець пояснив, що в посвідці написано, що треба пропустити українського гайдамаку, а про коня нічого не сказано.
Отже непорозуміння виникло через німецьку пунктуальність.
Всеволод Петрів повернувся до начальника німецького штабу і запитав, чому сучасні німецькі кавалеристи відокремлюють коня від вершника.
– Хоча Зейдліц був проти цього.
Начальник штабу розсердився та все ж видав нові перепустки, в яких вже написано, що “гайдамака верхи” (“цу пферд”) і гайдамацькі стежі щасливо проминули німецькі стійки.
Петрів В. Спомини з часів української революції (1917 – 1921) // Військово-історичні праці. Спомини. – Київ: Поліграфкнига, 2002. – С. 532, 533.
|
