 Його думи нехитрі
Додумають внуки,
І з очей ще віки пломенітимуть в них
Його пристрасть і гнів,
Його радощі й муки,
Що, вмираючи,
Він передав для живих. Саме ці слова з вірша Василя Симоненка “Дід умер” проявилися в пам’яті, коли дізнався про смерть Леопольда Ященка – незмінного впродовж десятиліть керівника народного хору “Гомін”.
Зі своїми гомінчанами він був постійним учасником величезної кількості патріотичних заходів, своєрідним символом нескореної України, співцем і творцем національного відродження. З чарівною сопілкою його можна було зустріти в переході чи у вагоні столичного метрополітену.
Пригадалися холодні гранітномайданні жовтневі дні і ночі 1990-го. “Ой у лузі червона калина…” – задавала тон сопілка Ященка, і за нею тисячоголосе –“А ми тії московські кайдани розірвемо, а ми нашу славну Україну гей-гей розвеселимо!” І розривав Ященко зі своїм “Гомоном” московські кайдани, і веселив своїм співом нашу славну Україну.
Півстоліття боровся він за національну Україну. І ось на 88-му році життя знайшла вічний спокій його пречиста душа, полетіла до раю, а козацьке тіло прийняла рідна земля.
6 квітня 2016 р. Леопольда Ященка провели в останню дорогу – на Байкове кладовище. Провели гідно. На жаль, не було жодної телекамери… Цим влада задекларувала своє ставлення до борців за національну Україну, власне свою антинаціональну суть.
“На прощанні були всі свої. Членів коаліції та представників державної влади не зауважено. Вічную пам’ять проспівали глибоко і з чуттям, – лаконічно прокоментував сумну подію Ростислав Мартинюк. Може, й добре, принаймні не було казенних слів, нещирих зітхань”.
“Неможливо забути його голос, як і смуток його впізнаваної здалеку сопілки, на якій він так самозречено вигравав! І на неї та на його спів, як на святу зорю, йшли, тягнулися люди. Бо він ніс їм рятівну пісню. Леопольд Іванович на крилах українських пісень відлетів у вирій, щоб і в раю, на який заслужив своїм праведним життям, продовжувати натхненно співати золотих наших пісень”, – написав Георгій Лук’янчук.
Тарас Компаніченко провів Вчителя в останню путь: “Відлітають сірим шнурком… Кличуть “Кру-Кру-Кру!” “Відлітають сірим…” Ні! “Відлітають світлим, чистим праведним…” Залишають за собою слід і пам’ять… Вічную пам’ять… Віктор РОГ, Історичний клуб “Холодний Яр” 
|
