<p align="justify">Нарешті дочитав нудотний 600-сторінковий тритомник мемуарів “батьки” Махна. Остаточно розвіялися ілюзії щодо образу Махна як буцімто проукраїнського революціонера, який намагалися ліпити деякі політики.<br> Дискусія про патріотичність Махна існує навіть у націоналістичному середовищі. Насправді Махно послідовний і принциповий поборник Української державності. В своїх мемуарах він тільки і описує боротьбу проти “контррєволюционних к вєлікой русской революциі буржуазних украинцев”. Тому танцульки на махнофесті й встановлення пам’ятника Махну в Гуляйполі для мене незрозумілі.<br> Так, на відміну від “панаєхавших” комуністів-більшовиків, Махно справді здобув підтримку селянства, був талановитим військовим тактиком і разом з тим нікчемним політиком.<br> Суть Махна – в оцій його цитаті: “Делегация сообщила нам, что за казачьими эшелонами шло несколько эшелонов гайдамаков, мечтавших при помощи казаков Дона и Кубани занять город Александровск и пойти по селам и деревням избивать “кацапів” и “ж...в”, не признавших “православной виры”, мешавшим им водрузить над землею “Неньки Украины” жолто-блакитное знамя погромов и убийств иноверцев”. </p> <p align="justify"><strong>Руслан АНДРІЙКО</strong>, ВО “Свобода”<br> Київ</p> | 
