 9 грудня Печерський районний суд Києва відпустив під цілодобовий домашній арешт Дениса Поліщука, учасника Революції гідності та АТО. Його й Андрія Медведька ув’язнив Аваков за підозрою у вбивстві журналіста Олеся Бузини, публічно “призначивши” їх убивцями. Хлопці заперечують свою вину, а їхні адвокати під час судових розглядів доводять, що обидва підозрювані мають беззаперечне алібі – 16 квітня, в нещасливий для Бузини день, вони перебували на фронті.
З Денисом Поліщуком спілкувався журналіст видання “Публичные Люди” Артем Худолєєв.
“Умови утримання в СІЗО жахливі, – розповів Денис, – грибок, конденсат, пліснява на стінах, тиснява, погане освітлення, жахливе харчування, відсутні людський туалет, нормальні провітрювання і ліжка (всі вони перетягнуті канатиками, заплетеними зі старих светрів, розпущених шкарпеток, скручених пакетів)… Але є і “єврокамери” – з “плазмами”, душовими кабінами, тренажерами… Моя камера була в довжину 6 метрів, у ширину 3 метри. Розрахована на 6 осіб. Переважно нас і було шестеро… В камері – холодильник, телевізор, електричний чайник. Усе це лишилося від попередніх в’язнів. Я там залишив машинку для стрижки та ще деякі речі. Взагалі є забобони, що в тюрмі нічого не можна лишати, погана прикмета, мовляв, вернешся знов, але я в це не вірю, навпаки, залишив деякі речі першої необхідності (шкарпетки, футболку, штани, кофту, постільну білизну тощо). Заїде до в’язниці новенький – йому буде потрібне.
Зі мною сидів танкіст, який воював за т. зв. Новоросію. Він громадянин Росії. Ситуація спершу була напруженою, але я подумав: якщо його не вбили на фронті, отже, він потрібний живий, наприклад, щоб підтвердити участь Збройних сил РФ у війні в Україні, є й можливість обміняти його на нашого полоненого. Тож я проводив з ним просвітницьку роботу. Ще зі мною сидів дагестанець, йому інкримінували участь в ІДІЛі… З ним було цікаво ходити на прогулянку й говорити про культуру”.
Артем Худолєєв запитав:
– Денисе, а чи погрожували тобі працівники міліції та прокуратури під час твого перебування в СІЗО?
– Працівники міліції погрожували і мені, й Андрієві Медведьку, – відповів Денис. – В ІТТ до нас приходили оперативники й обіцяли, що нас покалічать, уб’ють, що нашим сім’ям загрожує фізична розправа. Залякували й слідчі УБОЗу. А камерний “освєдомітєль” запевняв, що Андрій уже написав на мене донос, і радив написати на нього. Використовували й обладнання для прослуховування. Був тиск на наших рідних і друзів, стеження за ними…
– Скажи, а чи відчував ти підтримку, перебуваючи за ґратами?
– Так, я відчував велику підтримку людей. Це не тільки підтримка, а й здорова реакція на політичні переслідування… Разом ми – сила! З першого дня затримання підтримка друзів під ІТТ підняла бойовий дух на 148%. А прихід активістів на суд змушував суддів і прокурорів нервувати, адже активісти ставали свідками злочинних рішень, за які суддям чи прокурорам ще доведеться відповісти.
– Скажи, а чи були такі випадки, коли тобі хтось з “органів” в особистому спілкуванні говорив, що вони знають, що ти невинний, але є вказівка зверху…
– Коли мене взяли під варту в залі Апеляційного суду 2 липня, конвоїри дивувалися: “Чому так?!” Адже сторона обвинувачення не довела підозри та наявність ризиків. І гвардійці, які возили мене на суди, говорили: “Тримайся!” Та згадували класика: “Борітеся – поборете!” Але найбільше вразив суддя Апеляційного суду, який не входив до колегії, що розглядала мою справу. Він пояснив, що є вказівка “зверху”, але головне нам з Андрієм не піддаватися. “У вас досвідчені адвокати, вас звільнять, але не зараз”. І суддя Шевченківського суду пояснив, що є вказівка тримати нас під вартою. “Якщо ж вас випустять, то суддя сяде замість вас”.
– Денисе, чи зараз чинять тиск на твоїх рідних і близьких?
– Так, правоохоронці (прокурори, слідчі, оперативники) в неформальній обстановці намагалися провести допит, звичайно, без адвокатів... Знаю і про тиск на свідків, які бачили справжніх убивць. Їх залякували, їм знищили бізнес – знесли торгові кіоски.
– Які зараз умови твого перебування?
– Цілодобовий домашній арешт та зобов’язання носити електронний засіб контролю, тобто браслет. Я маю з’являтися на виклик слідчого чи прокурора. До мене приходить дільничний і перевіряє, чи я вдома. Я поправляю своє здоров’я, адже в червні я важив 74 кілограми, а після тюрми – лише 58. До мене в гості приходять друзі й рідні. Спілкуюсь із журналістами. Відстежую новини, аналізую їх. Займаюсь спортом. Радію, що моя наречена поряд… І все ж це не свобода. Дуже сподіваюся, що найближчим часом і Медведько вийде з тюрми. 
|
