Євген Лоскот – капітан Збройних Сил України, заступник командира розвідувальної роти 1-ї танкової бригади. Народився 22 червня 1983 р. в селищі Десна Козелецького району Чернігівської області. Член Чернігівської обласної організації ВО “Свобода”. Учасник Революції гідності. За спинами інших не ховався, брав участь у всіх боях, вів за собою. 20 січня 2014 р. на вул. Михайла Грушевського дістав поранення гумовою кулею в обличчя. 18 лютого, після кривавих подій у Маріїнському парку, вважав своїм другим днем народження.
Коли Росія напала на Україну, пішов добровольцем до війська. 21 березня 2014 р. відбув у розпорядження командування 1-ї танкової бригади в с. Гончарівське, а вже 5 червня направлений для оборони Луганського аеропорту. “Ми всі живі завдяки капітанові, бо він нас змушував так окопуватися, що нас не взяли “Гради”, й атаку танків ми відбили”, – розповів один з військових Євгеновій матері Ксенії Данилівні.
Євген брав участь у боях за Лутугіне, Жовте, Раївку, Сабівку, Григорівку, Новосвітлівку. Наприкінці серпня три доби з терикону шахти “Ювілейна” біля Луганська збирав розвідувальні данні для своєї військової частини та батальйону “Айдар”.
На початку вересня 1-ша танкова бригада почала відходити з позицій біля Луганська. Євген Лоскот відмовився відступати. Разом з іншими вояками відремонтував БМП, облаштував позицію. 5 вересня близько 13.00 ворог почав танковий наступ. “Залишенці”, серед яких і Євген, виступили в район Веселої Гори, де виявили командний пункт ворога. “Ми повинні їх дезорієнтувати, якщо ми цього не зробимо, загинемо і ми, і всі ті, хто тут лишився”, – сказав боєць Фартушний. З ним погодилися Євген Лоскот та Е. Бондаренко.
Під?їхавши до командного пункту, Євген розвернув БМП, дав можливість відстрілятися одному бійцю, потім повернув машину другим боком, аби відстрілявся другий. Під час відходу ворог влучив із РПГ у нашу машину. Вона продовжувала рух, але все повільніше і повільніше… Рвало двигун, запалала броня. Стрільці вистрибнули з машини на ходу, а Євген поїхав далі. Невдовзі К. Фартушний почув два вибухи і побачив як високо підлетіла башта машини. Він переконаний, що Євген, вийшовши із БМП, підірвав її.
Уночі Євген виходив на зв’язок з айдарівцями, домовлявся про форсування Сіверського Донця. Однак потім зв’язок урвався…
Виявилося, що місцеві запроданці навели на нього банду “казаков”, осетинів та росіян. Євген відмовився здаватися і підірвав себе гранатою. Тіло героя було роздерте собаками. Лише згодом рештки (череп, дві кістки і лопатка) були прикопані на пустирі…
Фартушному вранці наступного дня пощастило вийти до своїх. Із собою вивів ще 5 вояків. Бондаренко через кілька днів потрапив у полон, в якому карався 52 дні.
Внаслідок несподіваної атаки “залишенців” на командний пункт російського війська танки РФ перевели вогонь на БМП Євгена Лоскота, відтак наші військові відійшли з мінімальними втратами (загинув вояк “Овод”). Росіяни не наважилися атакувати Щастя, бо вважали, що місто захищають українські військові, а його наше командування кинуло напризволяще. Дезорієнтація ворога дала можливість військовим 92-ї бригади та батальйонові “Айдар” 7 вересня повернутись і зайняти покинуті позиції 1-ї танкової бригади. Місто Щастя і ТЕЦ були врятовані.
Подвиг “залишенців” неоціненний. Мова про 12 та 9 козаків з опорних пунктів “Щогла” і “Металіст”, 80-ту бригаду і героїчний екіпаж БМП Євгена Лоскота. Вони захистили честь української зброї.
Тіло Євгена Лоскота передали українській стороні 22 червня 2015 року. Його особу ідентифіковано за результатами ДНК-експертизи 2 вересня.
Поховали козака 9 вересня в рідній Десні з військовими почестями.
“Я розумію, що зараз триває війна й у держави немає сил і можливостей розібратися і віддати пошану всім захисникам. Але сподіваюся, що настане час – і ми вшануємо всіх наших захисників, – висловила надію Євгенова мати.– Для мене мій син – герой, навіть якщо його таким не визнає держава”.
Вічна пам’ять борцям за волю України!
Слава українським жінкам, які народжують героїв!
Роман КОВАЛЬ |
