• Головна сторінка
• Архів
• Розширений пошук
• Редакція
• Клуб "Холодний Яр"
• Книги - поштою
• Гостьова книга
• Стежками холодноярських отаманів

• Січень
• Лютий
• Березень
• Квітень

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.
Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.

До моєї подруги приїхали гості з Хабаровська – двоюрідна сестра з чоловіком. Сестри не бачилися 30 років. Ще юною моя подруга разом з мамою повернулися в Україну, а рідня залишилася в Росії.
Після Другої світової війни дідову сім’ю депортували з Тернопільщини до Хабаровського краю. Чекаючи на родичів, моя подруга позичила гроші, накупила подарунків, заповнила холодильник продуктами. Гості ж із собою нічого не привезли, хіба російський прапор, з яким скрізь фотографувалися. Моя подруга нагадала сестрі про депортацію, про те як їхні матері пройшли сталінські табори. Не по своїй же волі вони опинилися на чужині. Все це сталося через Москву. На це сестра не знала що сказати.
Моя подруга не хоче дивитися російські телеканали. А інших нема. Тому вона відключила кабельне ТВ. Про це і сказала гостям. Сестрин чоловік не довго думав – знайшов проволоку, ввімкнув у телевізор і почав дивитися канал “Росія-24”. Включав на повний звук. Господиня попросила його зробити тихіше. Гість образився, заявивши, що вона “ущемляет єво свободу”.
Три тижні господиня годувала гостей своїм коштом. Знову змушена була позичати гроші. Вони ж купували лише горілку. Чоловік пив кожного Божого дня і навіть вночі. Брудний і смердючий валявся на дивані й дивився свій улюблений телеканал. Якось хильнувши, почав лекцію про те, як вони, росіяни, принесли культуру в Крим. А коли моя подруга попросила цього “носія культури” не кидати на вулиці сміття на землю, він пророхкав:
– Дворнікі убєрут.
Так і ходив по Севастополю вічно п’яний з російським прапором, кидаючи сміття на землю. Від’їжджаючи, гості виявили незадоволення гостиною – вони, виявляється, очікували на кращий прийом. Після від’їзду гостей моя подруга залишилася з боргами та сумними думками.

Оксана РУМЯНЦЕВА
Севастополь