29 червня в Національній спілці письменників України відбувся вечір пам'яті лауреата Шевченківської премії Леоніда Череватенка. Вели його Світлана Йовенко та Лесь Танюк.
Вечір залишив сумне враження, адже вшанувати велику людину прийшло лише із 40 осіб. Звичайно, славних імен було чимало: прийшли голова НСПУ Михайло Сидоржевський, культуролог Вадим Скуратівський, художниця Ольга Кравченко, перекладач Валерія Богуславська, кінорежисер Олександр Муратов, професор Михайло Наєнко, письменники Андрій Топачевський, Олександр Шугай, Василь Довжик, Олександр Корж, редактор "Літературної України" Станіслав Бондаренко, видавець Леонід Фінберг, краєзнавець Анатолій Зборовський, журналіст Костянтин Дикань і, звичайно ж, ангел-охоронець Леоніда Череватенка Людмила Забарило, яка, доглядаючи важкохворого поета, продовжила йому життя, дала можливість завершити останню книжку поезій "Закляте залізо". Але в залі не було молоді, не було студентів, не висвітлював подію й жоден телеканал.
Ось як відгукувалися про Череватенка його друзі: "підручник історії України" (Валерія Богуславська), "ходяча енциклопедія", "сковородинський характер" (Михайло Наєнко), "делікатний, але принциповий; чому, коли людина має характер, це їй зараховують як мінус?" (Роман Коваль), "нестандартні думки і несподівані оцінки Череватенка змушують думати" (Вадим Скуратівський), "джентльмен до жінок, але не до діячів" (Світлана Йовенко). А видатний перекладач Григорій Кочур називав Череватенка Скіфом. Сам же Леонід Васильович в останні дні свого життя сумно-гірко називав себе "лежачою енциклопедією".
Рік тому Валентин Золотарьов з Луганщини, довідавшись про смерть поета, так відгукнувся на сторінках газети "Незборима нація":
"Над імлою ранковою, в росянистих житах,
кімерійською мовою вимережує птах.
Він кричить-захлинається, розсипає срібло,
на землі не минається ні любов, ні добро.
Це вірш Леоніда Череватенка, – писав Валентин Золотарьов, – пам'ятаю з юності. Геніально! Вічна йому пам`ять у душах всіх добрих людей України!"
Вічна пам'ять!
Роман КОВАЛЬ |
