КОРОГОДА Юрій Савкович (20.04.1900, м. Глодоси Єлисаветградського пов. Херсонської губ. – після 1936). Вільний козак (1917 – 1918), повстанець, інженер-агроном; козак Українського окремого куреня (1918), Окремої єлисаветградської бригади (1919), 14-го полку низових запорожців ім. гетьмана Павла Полуботка 1-ї Запорозької дивізії Армії УНР.
Народився в сім'ї Сави Онохрейовича і Ганни Никифорівни. Закінчив Глодоську 2-хкласову міністерську школу (1914) та Глодоську вищепочаткову школу (1916). Вступив до Херсонської середньої с.-г. школи, де вчився один рік. "Далі вчитися не міг, – читаємо в його "Власноручному описі життя", – не міг зоставатися пасивним до того великого національного визвольного руху, який розпочався з великої російської революції. Я рахував більш доцільним забути свої персональні інтереси, а взяти зброю в руки. До того знаходився завше під впливом батька, який цілий час працював на шляху національно-культурного розвитку і інших діячів, наприклад, небіжчика, бувшого голови Єлисаветградського кредитового союзу кооперативів П. Г. Біленка. Дякуючи цьому свідомо я вступив в ряди вільного козацтва, аби прийняти активну участь у боротьбі проти окупантів Батьківщини, проти москалів. В рядах Глодоського вільного козацтва був до часів його роззброєння німецькими частинами. По роззброєнню почалися великі переслідування, змушений був тікати я з дому в инше місто, і цілий місяць, поки трохи заспокоїлось, переховувався у знайомого у м. Велика Виска, а потім переїхав у м. Єлисаветград, де вступив на піврічні інструкторські курси при Єлисаветградському кредитовому союзі кооперативів, в якому рівночас і працював. В 1918 році за наказом гетьмана для несення вартової служби в Єлисаветграді був заснований Український окремий курінь, у котрий війшли місцеві старшини та шкільна молодь. Під час перевороту курінь прийняв активну участь у боротьбі проти влади гетьмана і німецьких військ. Моя служба в цьому куріні продовжувалася до останнього часу й, коли він був розгорнутий в Окрему єлисаветградську бригаду, і разом з Українською Армією, яка відступала на захід, приймала участь в бійках з большевиками, які насунули на Україну чорною хмарою. В бою під Балтою я попав у полон до большевиків, від яких все таки вдалося втекти і добратися додому. З огляду на те, що був здорово побитий і змучений ворогами, цілий місяць лікувався вдома в Глодосах і рівночасно ховався від місцевої влади. Якраз в цей час [від] Української Армії був присланий для організації повстання відомий повстанчий організатор, бувший член Трудового конгресу 1919 року в Київі п. Ф. Мелешко, сам глодощанин, і за короткий час під його проводом в Глодосах піднялось велике повстання, яке за тиждень охопило Єлисаветградський та Уманський повіти. Після трьохмісячної боротьби в запіллі ворога нам вдалося злучитися з частинами регулярної української Армії під Уманню, і по наказу Головного отамана ми війшли до складу 5 Київської селянської дивізії під командою генерала Вовка яко 14 полк низових запорожців імені Гетьмана Павла Полуботка. В боях під Монастирищем в жовтні 1919 року я був поранений, але по трьохнедільному лікуванню знову війшов у склад полку, в якому зоставався, не виходя із строю, в боях з ДобрАрмією й під час Зимового походу в запілля ворога. При з'єднанню з Армією Польською, полк Низових Запорожців перенесено в склад Запорозької дивізії під командуванням генерала Гулого (Андрія Гулого-Гуленка. – Ред.), де був до останньої трагічної хвилі нашої Армії – відходу на чужину.
Згубивши у Визвольній боротьбі за самостійність Рідного краю родину, все, те що було придбано дідом і прадідом десятками років, бо все зосталось зруйноване і спалене весною 1920 року, а також згубивши надію на продовження своєї освіти, був задоволений тим, що для Батьківщини зробив все, що міг, міцно вірю що наслідок нашої праці і наших жертв в скорому будучому – це ненька Україна.
В березні 1921 року мене командіровали з полку для придбання військової освіти в Кам'янецьку СЮШ в кінний відділ. Труднощі бойового життя, ранення, перебування в таборах за дротами і під багнетами – разом підірвали моє здоров'я, а з другого боку, бажання продовжувати освіту не могло відійти від мене, тіко з за підтримання здоров'я рішив виходить з табору й шукати вікна для виходу до иншого життя.
Дістав працю на фільварку коло Кракова, де пробув два з половиною роки. За цей час, дякуючи господарю фільварку, який багато допоміг, я зміг придбати знання польської мови й літератури. Рівночасно з цим, дякуючи безустанній великій підтримці пана професора [Івана] Фещенко-Чопівського я мав змогу підготувати свої знання до вступу до вищої школи, що прийшло до здійснення в 1925 році – після півторарічного перебування на тяжкій праці під землею на копальні вугілля разом з кінно-гарматним дивізіоном генерала [Олекси] Алмазова. Під час переходу кордону з ЧСР був заарештований і з самих Подєбрад повернений до Польщі. Ця невдача ще більше зміцнила моє бажання і не могло мене зоставити ні що: ні те, що я зоставсь без праці, без гроша і навіть без крова, до того ж на чужині, серед чужих далеких людей. Після неймовірних труднощів, нарешті вдалось мені, емігранту, вступити до вищої польської школи – на агрономічний відділ Ягайлонського університету в Кракові як вільний слухач. Не дивлячись на відзивчиве відношення до мене як до емігранта і як до учня професорського складу Університету, мета вчитися в рідній школі не могла відійти від мене".
На підставі матурального свідоцтва, виданого іспитовою комісією при Українському педагогічному інституті в Празі та посвідки Краківського університету про прослухання трьох трисеместрів на агрономічному відділі Ю. Корогода був зарахований на 3-й семестр як дійсний слухач агрономічного відділу агрономічно-лісового факультету УГА в Подєбрадах. Дипломну праця "Методи збереження води в ґрунті в умовах степової України" виконав "дуже добре, а дипломний іспит склав з успіхом дуже добрим" (25.03.1930). Нагороджений Хрестом Симона Петлюри.
Роман КОВАЛЬ, Віктор МОРЕНЕЦЬ
Джерело
ЦДАВОВУ. – Ф. 3795. – Оп. 1. – Спр. 1270. – Арк. 11 – 17, 43 – 44.
На світлині Юрій Корогода. З оригіналу. Публікується вперше |
