Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2019 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


25 років служіння Україні


25 років служіння Україні

Мільйони українців знищила Москва.
А перед тим як убити, окупанти катували наших земляків, принижували їхню гідність, морили в льохах, не даючи ні їсти, ні пити. Тож смерть багато хто сприймав як Божу ласку, бо нарешті припинялися муки. Розуміючи це, емґебісти і саму смерть намагалися зробити жахливою: розтрощували голови кольбами рушниць, забивали цвяхи в очі, в ніздрі, в хребет…
Страшним свідченням московського терору стали п’ять криниць у с. Яблунові Косівського району. Влітку 1990 року із цих криниць, ровів та ям Юрій Тимошенко, Мирослав Кушнірчук, Роман Іваничук та їхні побратими викопали 74 кістяків закатованих українців.
Московські кати завжди звинувачували в жорстокості своїх жертв. У “спогадах” писали як бандерівці кидали в криниці “невинних” радянських активістів та військовослужбовців. Але ж ніколи господар не кине в криницю, з якої п’є, труп ворога! У криницю кинути вбитого може тільки окупант, бо він піде далі і до тієї криниці вже не вернеться. Попри це, мільйони росіян охоче вірили в брехню, а кожен злочин своїх кровних, точніше кривавих, братів романтизували, називаючи їх визволителями, правдоборцями, просвітителями. “Нехай москаль хоч із неба, вірити йому не треба”, – каже народна приказка. Значить, і наші предки знали, що москаль та брехня – слова-синоніми.
Ще одна національна риса народу-поневолювача – люта жорстокість…
Глибина деяких криниць в Яблунові сягала 10 метрів. Товариші на канаті спускали Юрія Тимошенка і Мирослава Кушнірчука – як найзавзятіших. Юрій мав із собою відро та черпачок. Чим глибше, тим важче було дихати. Повітря вогке, тяжке. “А вода від жаху втекла” (вислів Ю. Тимошенка).
У першій криниці величезна кількість підірваних набоїв “зацементувала” останки жертв. Коли Юрій пробив шар, знизу вдарив жахливий запах… Але він продовжував працю. Інші в цей час відпочивали, хтось купався в Чорному морі. Літо ж! А Юрій, стиснутий стінами, навприсядки, намагався зачерпнути людські рештки. На колінах – відро, яке він заповнював кістками, черепами, дротом, презервативами, пляшками з-під горілки, мінами, гранатами, кулеметними магазинами і розірваними набоями, “звареними в суцільний конгломерат латуні, міді і свинцю”. Потім відро піднімали вгору, і зверху на Юрія летіло те, що до нього пристало. Добре, що в нього був капелюх…
Щоб хлопці не знепритомніли, у криницю підкачували свіже повітря за допомогою пилососа “Ракета”.
В одній із криниць Юрій знайшов людський кістяк і лопату. Вже згодом старші люди розповіли, що юнак з лопатою проходив повз НКВД, його підкликали і наказали закопати яму з тілами закатованих, а коли він виконав наказ, убили і кинули з лопатою у криницю, – щоб нікому не розповів...
У більшості жертв черепи були проломлені, а кістки потрощені, у декого ноги зв’язані дротом, у інших із носових та очних порожнин стирчали іржаві цвяхи…
Одну зі страшних криниць виявили на території діючого дитячого садка. Її російські окупанти в 1950-х рр. використовували як туалет. У ній Тимошенко розкопав рештки районного провідника Жаб’ївщини Танасія Мохнатчука-“Прудкого”. Дружина Марія впізнала чоловіка по монограмі “ТМ” на пряжці череса. У перевернутому вигляді монограма перетворювалася на тризуб.
Я писав про Танасія Мохнатчука-“Прудкого” і його дружину Марію в книжці “Іван Ремболович”. У Космачі наприкінці 1940-х вони опікувалися сотником дивізії “Галичина” Іваном Ремболовичем, який під Бродами втратив ногу.
Під враженням трагедії подружжя Мохнатчуків Юрій Тимошенко створив пісню – посмертну розмову Танасія з Марією.

Ой місяченьку, чом ти так ясно світиш вгорі над Космачем?
Моє кохання, моє золото, чом ти зайшлася плачем?..

Цю тужливу пісню Юрій Тимошенко несподівано виконав 10 жовтня в Городенці на зустрічі виборців з Тетяною Чорновол. І лише тоді я довідався про трагічну долю героя моєї книжки – районного провідника “Прудкого”.
За перснем із тризубом і монограмою “МБД” і датою виготовлення – 1948 – Анна Негрич упізнала рештки свого брата Михайла Бесараба, члена ОУН, політвиховника в сотні “Мороза”. А розсипаний тисячами намистинок ґердан допоміг упізнати Ганнусю Кушнірчук – рідну тітку ентузіаста розкопок Мирослава Кушнірчука.
Оберкатами Яблунівського НКВД були Картавцєв, Сукоркін, Ушаков, Смолін і Чекмарьов. Перед смертю Ушаков похвалився Ярославові Малковичу як кухонним ножем виймав очі “твердому бандерівцю”, а потім розпоров йому живіт. Смакуючи кожну деталь, розповідав як підвішував людей над вогнем. “Очі ката світилися, мов у молодого”, – згадував Ярослав Малкович.
Звичайно, радянська прокуратура, намагаючись приховати злочини Москви, не дала дозволу на розкопки жертв комуністичного терору. Але що козакам заборони! Люди живим кордоном оточили місце розкопок, і міліція не наважилася розігнати їх…
40 днів тривали трагічні розкопки. В них брали участь і ветерани УПА Марія Іванюк і Ганна Вінтоняк, і десятилітній Орест Трінчук з Луцька, і поет Іван Малкович…
Євген Іваничук у книжці “Яблунівські криниці” закарбував хроніку розкопок жертв комуністичного терору в с. Яблунові. Він писав, що розкопки перетворилися на місце паломництва: тисячі українців з різних областей приїхали сюди, щоб вклонитися замученим. Були тут й іноземці: поляки, угорці, чехи, росіяни, громадяни США, Канади і Німеччини. І світ узнав про страшні злочини Москви проти українського народу.
12 серпня 1990 р. останки невинно убієнних перепоховали в одній могилі. Участь у панахиді взяли десятки тисяч людей зі всієї України…
А Юрій вирушив до Печеніжина та с. Назірної. Внаслідок розкопок у цих селах Тимошенко і його товариші перепоховали близько тридцяти замучених земляків наших.
Усього 105 кістяків перепоховав Юрій.
Комуністичні ж керівники продовжували безсоромно брехати, що це жертви “українських буржуазних націоналістів”.
Уже 17 серпня 1990 р. Тимошенко вивісив синьо-жовтий прапор над коломийською Ратушею та над колишньою коломийською тюрмою – бастилією кривавого російського режиму. Тоді ж із товаришем удвох демонтував пам’ятник Леніну в центрі Коломиї. А у січні 2014 р. Юрко Тимошенко став передвісником кінця Партії регіонів – разом зі своїм 12-літнім сином Нестором та іншими коломийськими козаками він розгромив у Коломиї два офіси Партії регіонів, поклавши край пануванню у цьому культурному місті “половецької орди”, що вийшла з донецьких степів грабувати Україну.
Але головний удар Юрко завдав Партії регіонів у Києві. На Майдані він весь час перебував на передовій у сутичках з “беркутівцями”, не раз перемагав їх і обеззброював. Голіруч здобував трофеї – шоломи, кийок, щит… Звичайно, і йому діставалося – і кийками, і гумовими кулями. Три гумові кулі травмували його, а від бойової кулі врятував бронежилет. Був отруєний газами. Ледь не загинув у Бастіонному провулку… Всю зиму 2013 – 2014 рр. Юрко козакував у складі 14-ї сотні Самооборони Майдану та 8-ї Афганської сотні.
А коли почалася війна на Сході України, Юрко, зібравши свій нехитрий козацький скарб, пішов захищати Батьківщину. А мав він уже 53 роки, чотирьох дітей і двох онуків… Юрія не хотіли брати до війська, мовляв, старий уже, але він свого добився, і став кулеметником Національної гвардії. Бив московських окупантів під Слов’янськом і Дебальцевим.

За свою самовіддану і безкорисну працю впродовж 25 років член “Меморіалу” Юрій Тимошенко 18 жовтня ц. р. дістав від голови Івано-Франківської ОДА О. Гончарука і голови Івано-Франківської обласної ради В. Скрипничука скромну грамоту, – навіть без твердої палітурки…
Звичайно, Юрій не для нагород служить Батьківщині вже 25 років, та як було б справедливо, щоб 26 жовтня Юрій Тимошенко переміг на виборах до Верховної Ради!
Упевнений, що мандат депутата допоміг би йому зробити ще більше добра для нашої Батьківщини!
Так я писав напередодні виборів.
Земляки повірили Юрію Тимошенку, і тепер їхні інтереси у Верховній Раді захищатиме хоробрий козак. Сподівається на свого представника у Верховній Раді й Історичний клуб “Холодний Яр”, членом якого Юрій Тимошенко є від 2009 року.
Щиро вітаємо, друже Юрію, з перемогою і зичимо перемог на новому напрямку!

Роман КОВАЛЬ

  

На світлині

Юрій Тимошенко після уроку патріотизму. Городенківщина, жовтень 2014 р.



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ