Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2019 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


“Літературний донос” Сергія Луніна


Прес-реліз №730

Дискутувати з упередженою людиною сенсу нема, але мої товариші, зокрема Микола Владзімірський, Андрій Луб’яний, Владислав Карпенко та Микола Посівнич, попросили мене дати відповідь на поширену в Інтернеті статтю “Сергій Лунін, “Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського: археографічний аналіз”.

Спочатку – про передісторію виникнення цієї статті.
Сергій Лунін з’явився в моєму житті несподівано.
Улітку 2012 року на мою електронну пошту надійшов від нього лист.
Досі я Луніна не знав, не знав навіть про його існування.
І ось цей незнайомець, замість того щоб чемно привітатися, безапеляційно заявив, що дочка Юрія Горліса-Горського Леся Янг (Лісовська) передала йому право на переклад російською мовою “Холодного Яру” Юрія Горліса-Горського і щоб я мав це на увазі й іншим переказав.
Оскільки я не мав наміру перекладати спогади Юрія Горліса-Горського на російську, то здивувався, чому невідома особа інформує мене про це, та ще й суворо-вимогливо, сухо-непривітно, ультимативно. Я запитав, чи цей дозвіл оформлено документально в нотаріуса. Питання Луніну явно не сподобалося, бо, як виявилося, ніякого нотаріально завіреного дозволу Леся Янг йому не давала. У другому листі Лунін сказав, що візьметься за “доопрацювання” цього питання…

Якраз тоді мені зателефонувала Леся Янг. Я переповів їй розмову з незнайомцем та порадив не мати з ним справ. Тим більше що невідомо ще, який з нього перекладач. Якщо він уже так хоче, то нехай перекладає, але не треба передавати йому виняткові права на переклад. Якщо ще хтось захоче перекласти “Холодний Яр”, нехай також перекладає – це тільки сприятиме популяризації спогадів її батька про Визвольну боротьбу.

Невдовзі мені зателефонував Богдан Легоняк, керівник філіалу “Холодний Яр” Національного заповідника “Чигирин”, і сказав, що до нього в Медведівку приїжджав з Харкова невідомий йому чоловік семітської зовнішності, який назвався Сергієм Луніним. Він усе допитувався, на якій підставі Роман Коваль перевидає “Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського. Поводився, на думку Богдана, вимогливо-нахабно, саме тому в телефонній розмові з Лесею Янг Богдан Легоняк застеріг її від співпраці з Луніним.

Зробив Лунін ще й спробу проникнути в родину Чучупаків, звичайно ж, “із дослідницькою метою”. На мій погляд, він хотів сфотографуватися з Володимиром Дем’яновичем Чучупакою, щоб потім у публікації засвідчити свою близькість із родиною Чучупаків, що, звичайно, додало б його “дослідженням” вагомості. Я застеріг Чучупаківську родину, з якою товаришую вже майже 20 літ, і вони відмовилися від зустрічі.

Минув рік. Журналістка Ірина Гармасій знайшла в Державному архіві Закарпатської області особову справу Юрія Городянина-Лісовського, зробила копії усіх сторінок і переслала мені для публікації в книжці “Ми ще повернемось!”. Повна назва цієї позиції у книжці така: “Ірина Гармасій. Опис архівної особової справи Юрія Городянина-Лісовського, вчителя Української державної народної школи с. Луг, що біля м. Великий Бичків у Карпатській Україні”.
Прочувши про цінну знахідку, Лунін поспішив на Закарпаття. Пані Ірина погодилась на зустріч, але потім пошкодувала, бо, з її слів, С. Лунін поводився занадто вимогливо і некоректно. Справив на неї враження некультурної людини. Говорив з нею російською мовою. Казав, що він “кацап”, чи “кацаб”. І все наполягав, щоб вона саме йому передала копії цієї справи. Пані Ірина відмовила. Лунін, видно, розсердився, бо навіть не заплатив за каву дамі, яку запросив у кафе. Мусила пані Ірина сама розплачуватися.

Були в наполегливого й ощадливого харків’янина також і контакти з онучкою Юрія Горліса-Горського Лялею. На Лялю Лісовську Лунін справив настільки негативне враження, що вона звернулася до мами з категоричним проханням припинити з ним будь-які стосунки.
Навколо Луніна утворився вакуум – як в Індії навколо представників “касти недоторканних”…
Леся Янг так і не передала йому права на переклад російською мовою “Холодного Яру”, відтак Лунін, як я зрозумів, вирішив “помститися”.
Я написав про це, щоб з’ясувати мотиви написання статті “Сергій Лунін, “Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського: археографічний аналіз”.

Що ж до самої статті, то вже в назві автор заклав неправду – ніякого археографічного аналізу й не передбачалося. Нагадую, що археографія – це “галузь історичної науки, яка досліджує ПИСЕМНІ пам’ятки старовини та виробляє наукові принципи їх видання” (Великий тлумачний словник сучасної української мови (рекомендований Міністерством освіти і науки України). – Київ – Ірпінь: Перун, 2001). У статті Луніна не йдеться про наукові принципи видання “ПИСЕМНИХ ПАМ’ЯТНИКІВ”, ТОБТО РУКОПИСІВ.

Почав з неправди – так і продовжив.
За базовий термін своїх тлумачень Лунін узяв поняття “факсимільне видання” “Холодного Яру”, яке, мовляв, зберігається “в кількох бібліотеках України”.
Нагадую, що таке факсиміле. “Це точне відтворення будь-якого графічного ОРИГІНАЛУ (креслення, рукопису, малюнка, документа, підпису тощо)” (Великий тлумачний словник сучасної української мови. – Київ – Ірпінь: Перун, 2001).
У розпорядженні Луніна РУКОПИСУ “ХОЛОДНОГО ЯРУ” (тобто оригіналу, факсимільного видання) НЕМАЄ, але він вдає, що саме на нього й спирається у своїх “дослідженнях”. Насправді ж він пише про видання “Холодного Яру” 1930-х років, підготовлені редакторами різних видавництв.
З метою дезінформації Лунін вводить ще й поняття “авторський текст [Юрія Горліса-Горського]”. Брехати так брехати!
Ось такі дослідники!

Меседж статті Луніна такий: “Починаючи з 1967 р. текст “Холодного Яру” друкують лише спотвореним”. Тобто Лунін стверджує, що видання, які здійснили Микита Мироненко, Роман Федорів, Роман Коваль і черкаське видавництво “Відлуння-Плюс”, вийшли “лише спотвореними”. Звичайно, всю жагу “чесний дослідник” Лунін зосередив на мені (“До зовсім неподобного перекручення тексту вдався у своїх так званих редакціях Р. Коваль”).
“Треба й зауважити те, – визнав Лунін, – що Коваль, посилаючись на вдову Городянина-Лісовського, наголошує на скаргах автора [Юрія Горліса-Горського] на засилля галицьких виразів у “Холодному Ярі” загалом”. Але, “авторитетно” вирішує Лунін, “наведеного вище замало”.
Роз’ясню детальніше.
По-перше, якраз Галина Гришко, вдова Юрія Городянина-Лісовського (Горліса-Горського), мені порадила здійснювати наступні перевидання саме з лондонського видання Микити Мироненка. Так, до слова, зробив і Роман Федорів.
По-друге, в кожному моєму виданні “Холодного Яру” є розділ “Заувага редактора”. У ньому я зазначаю: “У своїх листах за 2005 рік до мене і моєї дочки Олесі (редактор, яка допомагала мені, поруч з Василем Шклярем, редагувати “Холодний Яр”. – Ред.) Галина Гришко [колишня дружина Юрія Горліса-Горського] двічі наголошувала, що Юрій Горліс-Горський мріяв про те, щоб наддніпрянські літературні редактори суттєво відредагували роман “Холодний Яр”. Зокрема, в листі до Олесі Коваль 6 жовтня 2005 р. Галина Гришко писала: “До Вас велике прохання: припильнувати, щоб книжка вийшла з мінімальною хоча б кількістю друкарських “чортиків”, як це сталося з обома томами [Романа] Федорова. Ті друкарські помилки роблять погане враження на читача, а тим самим зменшує вартість книжки. “Холодний Яр” видавався [у 30-ті роки ХХ століття] в Галичині для місцевого читача, і мрією Юрія Г. було зредагувати книжку, виелімінувавши всі галицькі вирази. На жаль, мрія Юрка [поки] не збулася… Книжка потребує доброго літературного редактора”.
Додаємо від себе, що у книзі була й низка фактичних помилок, зокрема в назвах сіл, наприклад село Медвин подавалося як Медин, а село Стецівка часом як Степанівка, [Вереміївка як Воронівка]. Ці та інші помилки виправлено. Подекуди в тексті поруч із прізвищами поставлено й імена повстанців.
У першому томі попередніх видань розділи пронумеровано, а у другому томі позначено зірочками. Вирішено в цьому виданні дати назви розділам, виходячи зі змісту.
Уперше “Холодний Яр” перевидається з фотододатком, біографічними довідками та примітками, які допомагають глибше збагнути зміст.
Повідомляю також, що Галина Гришко права на перевидання книги Юрія Горліса-Горського “Холодний Яр” передала мені” (Горліс-Горський Ю. Холодний Яр. Восьме видання, виправлене, доповнене. – Київ – Львів – Дрогобич: Видавнича фірма “Відродження”, 2006).
Здавалося, все зрозуміло, але, як бачимо, не всім. “…Незрозуміло, – не виходить із дива Лунін, – чому нащадки автора досі не поклали цьому край, спираючись на п. 2 ст. 29 Закону України “Про авторське право і суміжні права”.
Ось де собака заритий!
Тому й визначив я жанр писань Луніна як “літературний донос”.

Сергій Лунін так захопився перекрученнями, що втриматися вже не міг. Ось черговий приклад: “Лариса Лісовська заповзялася перевидати твір батька сама, але зустріла на цьому шляху серйозні перешкоди”.
Які “серйозні перешкоди”? Хто чинить їх? Навіщо вигадувати?
Найбільшою перешкодою є тяжка хвороба Лесі Янг (Лісовської), побутові проблеми, відсутність власної квартири тощо.

Хочу також зазначити, що Галина Гришко (мама Лесі Янг) передала мені майже весь архів Юрія Горліса-Горського, в тому числі понад сотню світлин, газетні публікації свого чоловіка, деякі його машинодруки та рукописи. Ці авторські тексти, тобто оригінали рукописів, зберігаються в мене. Порівнюючи їх з уже опублікованими варіантами в пресі, можна помітити відмінності в текстах. Є в мене і газетні публікації деяких спогадів Юрія Горліса-Горського, а в них – виправлення галицизмів, які з’явилися проти його волі. Виправлення зроблені рукою Юрія Горліса-Горського.
Причепився Лунін і до книжки “Ми ще повернемось!”, яку я впорядкував. І тут, бачте, не догодив йому! “З виданням іншої спадщини Городянина-Лісовського теж не все добре, – пише Лунін. – 2012 року значною подією стало видання Р. Ковалем збірки “Ми ще повернемось!”. На жаль, туди не увійшли щонайменше три твори письменника: “Червоний Чортополох”… п’єса за повістю “Отаман Хмара”… надруковані львівською газетою (відповідні номери є, наприклад, у ЦДАЗУ) нариси про СРСР станом на початок 1932 року…”

Нема сенсу вступати в ширшу дискусію з людиною, яка б дуже хотіла виглядати правдолюбом, а сама енергійно фальшує, підтасовує, накручує. Чи, може, я помиляюся, може, таки болить у Луніна серце за полеглих, за холодноярський ідеал, за його чистоту й незаплямованість? Важко повірити в це, адже в час, коли йде кривава боротьба за збереження Української держави, коли злочинна влада вбиває борців за волю України, калічить їх, ув’язнює, коли в Харкові, де живе Лунін, розбивають меморіальні дошки українським письменникам, нищать пам’ятники УПА, а тітушки Добкіна і Кернеса люто б’ють євромайданівців, щось не чути обуреного голосу “борця за Холодний Яр” Луніна, не видно його й серед борців-євромайданівців… Зайнятий він, зайнятий, бо в цей час строчить “літературний донос” на людину, яка оспівує героїзм борців за волю України різних епох, бере безпосередню участь у боротьбі за Українську державу.
Тож, шановні прихильники Холодного Яру, якщо побачите десь статтю, підписану Сергієм Луніним, будьте обачні. На мій суб’єктивний погляд, можливо і помилковий, саме з такими “діячами” поручник Юрко Городянин (Юрій Горліс-Горський) припиняв дискусію ударом кинджала “у ліву кишеню френча”, бо пізнав істину, що “від того, скільки цеглинок ворожого муру проб’ємо лезами і кулями, залежить висновок боротьби”.
Слава Україні!

Роман КОВАЛЬ
13 лютого 2014 р.

Передплачуйте “Незбориму націю” – газету Історичного клубу “Холодний Яр”

Її редактором є Роман Коваль – дослідник Визвольної боротьби українців за свою державу у 1-й половині ХХ століття. Відтак ця газета – про долі Українських січових стрільців, вояків Галицької армії, Армії УНР, повстанських отаманів та їхніх козаків, Карпатську Січ, ОУН, УПА, а також про кобзарів, українських письменників, нові книжки про Визвольну боротьбу, які видає Історичний клуб “Холодний Яр”. Газета виходить 1 раз на місяць. Ціна – 17.34 грн. на рік.
Передплатний індекс 33545.
Передплачуй “Незбориму націю” і для своїх друзів та рідних – допоможи їм пізнати історію боротьби українців за свою свободу.
Газета “Незборима нація” в Інтернеті http://nezboryma-naciya.org.ua/



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ