Лауреатові Літературної премії ім. Юрія Горліса-Горського Михайлові Іванченку18 листопада виповнилося 90 років. У цей день до с. Гусакового, де він продовжує творити, приїхали представники реєстрового козацтва, вчителі, письменники, художники, рідні та друзі. Голова обласного осередку Національної спілки письменників України Валентина Коваленко подарувала імениннику сигнальний примірник його роману “Багряні журавлі”, виданої за сприяння обласної організації Національної спілки письменників України і за підтримки Черкаської обласної ради. Привітав Михайла Григоровича й секретар Національної спілки письменників України Сергій Пантюк. За особисті досягнення в літературній творчості, за вагомий внесок у відродження духовності та культури українського народу він вручив ювіляру спілчанську медаль і посвідчення. Вклонився Михайлу Іванченку і крайовий отаман Вільного козацтва Холодного Яру Олег Островський. Від імені козаків Холодного Яру він вручив імениннику грамоту, яка засвідчує його у званні почесного старійшини Вільного козацтва. Крім того, за заслуги у відродженні духовності, історії та козацького духу та безцінну творчу діяльність на благо держави та українського козацтва Михайла Григоровича нагороджено орденом імені Богдана Хмельницького. А представники Козачанського куреня Вільного козацтва із с. Козацького на чолі з курінним отаманом Петром Дяченком подарували ювіляру козацьку шапку. Щиро вітають дорогого батька-отамана й редакція газети “Незборима нація” та Історичний клуб “Холодний Яр”. Зичимо здоров’я і нових книжок! З нагоди ювілею публікуємо вірші різних років Михайла Іванченка.
На світлині – Михайло Іванченко дарує Романові Ковалю власноручно виконаний портрет свого батька – Гриця Іванченка, отамана Гусаківської сотні Вільного козацтва
Степе мій...
Степе мій, збентежений до краю,
Хвиля хвилю вічно доганя,
Я тебе добриднем привітаю
Та й піду житами навмання.
Гей ви, гони, золотії гони,
Ні кінця, ні впину далині,
Наді мною срібнострунно дзвонить
Мрійний жайвір молоді пісні.
Залітає розпашілий вітер
В чебреці пахучі й полини,
Степу милий, мій великий світе
З літ малечих і до сивини.
Висівала матінка ласкава
Тут свої надії та жалі,
Тут в боях не раз гриміла слава
Нашої безсмертної землі.
Під розкриллям лагідного неба
Я до поля горнуся щодня,
Степу мій, не жить мені без тебе, –
Хвиля хвилю вічно доганя.
1981 р.
Присвята собі
Ти вибрав шлях не для параду
Й відкинув рабство на узбіч,
То не зважай на помсту й зраду,
А прямо йди грозі навстріч.
Тебе спинятимуть невдачі,
Але щоб духом не поник,
Давай їм завше влучно здачі
І не гамуй звитяги крик.
Не падай під копита ордам
Й своє сумління не знівеч, –
Ген молода вже йде когорта,
Готова взять твій вірний меч.
Ти не виходиш вічно з січі,
Як зарубцьований рубач,
Дивись неправді прямо в вічі
Й нікому кривди не пробач.
1997 р.
Храм
В зелених затінках святині
Я не набувсь, не намоливсь,
Тут вперше думи жовто-сині
Мене збентежили колись.
Тут батьківська старезна груша
Тривожить шелестом щодня,
І заглядає спомин в душу:
Він тут підвів мені коня.
А давня яблуня матусі
Благословила у світи,
Не заблукав я в завірюсі –
Прямую завше до мети.
Шумлять щоліта вишні й сливи,
Хоча батьків давно нема,
У цім саду я ріс щасливим,
Та не бариться вічна тьма.
І за родинним заповітом,
Здолавши всі літа хуртеч,
Отут своїм останнім літом
Я юним передам свій меч.
2009 р. | 
