Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2017 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго

Запис 20 січня 2011 р.

66  передача для Незалежного українського радіо в Чикаго

На Свят-вечір 2011 року

Шановні українці Чикаго, 7 січня, на Святвечір, у Києві, відійшла у засвіти Михайлина Коцюбинська – літературознавець, учасниця руху шістдесятників, племінниця видатного українського письменника Михайла Коцюбинського.

Послухайте нарис Василя Овсієнка та Ірини Рапп з газети “Незборима нація”.

Народилася Михайлина Коцюбинська 18 грудня 1931 р. у Вінниці, де її батько створював музей Михайла Коцюбинського.
Дівчинка росла “з відчуттям всеприсутності Коцюбинського”.
Така ж атмосфера української культури та духовності панувала і в Чернігові, куди 1935-го переїхала родина, щоб і тут створити музей Михайла Коцюбинського…
1954 року Михайлина закінчила філологічний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, потім – аспірантуру Інституту літератури ім. Тараса Шевченка Академії наук України. Під керівництвом академіка Олександра Білецького захистила дисертацію “Поетика Шевченка і український романтизм”.
Коли в інституті з’явились Іван Світличний, Юрій Бадзьо і Василь Стус, то Михайлина вже не мала іншого вибору: всіх об’єднала чесна дорога. 
Великий вплив на неї мав і Євген Сверстюк. Перші зустрічі з ним Михайлина назвала “бенкетом розкутої думки”. Для себе радше обирала роль учениці, ніж учительки, хоча вже була кандидатом філологічних наук.
Своїми духовними наставниками вважала перекладача Григорія Кочура та письменника Бориса Антоненка-Давидовича.
Дружила з Аллою Горською, Оленою Апанович, Ліною Костенко, Зіновією Ґеник-Березовською. Мандрувала по Вкраїні зі знавцем архітектури Григорієм Логвином.
Хоча й і не вважала себе дисиденткою, все ж участь у виготовленні та поширенні самвидаву брала. І робила це фахово. Зокрема, передруковувала працю Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”.
Євген Сверстюк зазначав: “Може, хтось вимагав від неї більшої наступальності та політичної активності, більшого зухвальства. Але це не в її натурі. Вона обдарована чуттям міри. Вона розуміла міру своїх сил. Михайлина брала тільки те, що може донести. Коли настав час найважчих випробувань, то виявилось, що дехто брав на себе забагато – і не ніс. Дехто скидав із себе те, що інші поклали на нього. Декому і честь була надто обтяжливою”.
4 вересня 1965 р.. під час перегляду фільму Сергія Параджанова “Тіні забутих предків”, Михайлина Коцюбинська вперше прилюдно виявила протест проти арештів української інтелігенції. За це її позбавили партквитка, а її книжку про Тараса Шевченка не включили до плану видань, не опублікували навіть її статті про творчість Кобзаря.
1968 року Коцюбинську звільнили з інституту як таку, що не пройшла конкурс. Майже рік вона не могла влаштуватися на роботу.
На хліб заробляла перекладами з польської, англійської та французької.
І тільки після запиту знайомої канадської комуністки Марії Скрипник до ЦК КПУ каґебісти через треті вуста переказали Коцюбинській, що її можуть взяти на роботу у видавництві “Вища школа”.
Не перебуваючи в жодних правозахисних організаціях, Коцюбинська брала участь у протестах проти арештів української інтелігенції, зокрема, 1968 року підписала “Лист 139-ти”.
Писала листи своїм друзям, які перебували в таборах, що також було викликом Москві. “За тими скупими поштівками, позначеними присутністю цензорів, – зазначав Євген Сверстюк, – стояла на холоді сиротлива і вірна душа, непоступлива і змучена”.
1972 року, під час нових арештів української інтелігенції, упродовж кількох місяців її регулярно викликали на допити в КҐБ, зокрема, у справі Василя Стуса. На суді Михайлина не побоялася дати винятково позитивну характеристику поетові.
Написала вона й листа Володимиру Щербицькому, де висловила обурення арештом Надії Світличної, дворічного сина якої забрали від рідних і віддали до дитячого будинку.
У Михайлини Коцюбинської проводили обшуки, вилучали з редакцій написані нею статті. На допитах трималася твердо й гідно.
КҐБ прагнув добитися публічного каяття Михайлини Коцюбинської та Зіновії Франко – онуки Івана Франка, але Коцюбинська цей план зруйнувала.
КҐБ погрожував їй відібрати дитину (вона удочерила сироту Таню), але марно. Написала Михайлина й гіркого листа Іванові Дзюбі з приводу його каяття.
1977 року Коцюбинську допитували у справі арештів Миколи Матусевича, Мирослава Мариновича та Василя Стуса.
Попри делікатність, Михайлина Коцюбинська не раз ставила на місце здичавілих у беззавітній відданості компартії діячів. Так проректорові університету Удовиченку на його крики спокійно сказала: “В наш час навіть слідчі розмовляють культурніше”.
А одному професору висловила таку думку: “Ви все життя вивчаєте Шевченка, а настільки антишевченківський у душі. От якби зараз був Шевченко, то він сидів би з вами на вченій раді чи зі Світличним у тюрмі?” Розгублений професор злякано мовчав. Тоді Михайлина додала: “От я б і носила в тюрму передачі, а ви б не носили!”
Ще через одне випробування довелося пройти Коцюбинській у 1983 році. Вона доглядала овдовілого Бориса Антоненка-Давидовича, який запропонував їй узяти шлюб і перебратися до нього. Однак влада під різними приводами або скасовувала, або відкладала дату реєстрації шлюбу, зрештою визнала перекладача недієздатним і віддала його під опіку іншим людям. Антоненко-Давидович болісно переживав це. 9 травня 1984 року він помер.
Увесь цей час Коцюбинській присилали поштою брудні пасквілі, її “перевиховували” на зборах трудового колективу, однак колектив мовчки співчував їй.
Під час “перебудови” Михайлині Коцюбинській запропонували повернутися на роботу в Інститут літератури на посаду старшого наукового співробітника відділу рукописних фондів та текстології. Через 20 років вимушеного мовчання Михайлина Коцюбинська нарешті почала публікувати свої роботи.
1990 вийшла друком монографія “Етюди про поетику Шевченка”, написана ще наприкінці 1960-х.
Того ж таки 1990 року Коцюбинська впорядкувала книжку поезій Василя Стуса “Дорога болю”.
Творчий колектив, який вона очолила, підготував до друку і завершив у 1999-му видання дев’ятьох книг наукового зібрання творів Василя Стуса. Євген Сверстюк про цю титанічну роботу написав так: “Для української культури це дуже щаслива обставина, що розтерзана і розкидана спадщина такого великого поета, як Василь Стус, потрапила до надійних, умілих і дбайливих рук. Бо то ціла трагедія, що повторюється часто, коли за тексти талановитого автора беруться люди, які не знають їхнього значення та їхньої справжньої вартості”.
2001 року вийшла книжка Михайлина Коцюбинської “Зафіксоване і нетлінне…”.
2005 року вона разом з Валентиною Чорновіл впорядкувала ІV том творів В’ячеслава Чорновола “Листи” (понад 2000 с.).
Наступного року вийшла “Книга споминів” Михайлини Коцюбинської, а 2009 року – в “Бібліотеці Шевченківського комітету” – “Листи і люди. Роздуми про епістолярну творчість”.
Михайлина Коцюбинська – лауреат премій імені Василя Стуса, імені Олени Теліги, літературної премії імені Олександра Білецького, Фундації Антоновичів.
Її двотомник вибраних праць “Мої обрії” 2005 року відзначено Національною премією ім. Тараса Шевченка.
Вона – Почесний доктор Національного університету “Києво-Могилянська академія”.
2006 року нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня.
Людина рідкісної ерудиції та високого духу, Михайлина Коцюбинська була одним з найвищих національних моральних авторитетів України.
Вічна їй Пам’ять!

Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”. Попередні радіопередачі радіоциклу можна послухати в Інтернеті на сайті газети “Незборима нація” в рубриці “За Україну, за її волю”.



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) і Світлані МИРОНЧАК (Вовковинці)
Щиро подяка за пожертву  на пам'ятник Петрові Болбочану
  Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш), 100 грн.



03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ