Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго
Запис 28 грудня 2010 р.
64 передача для Незалежного українського радіо в Чикаго
Борець за мову і волю
Шановні українці Чикаго, 24 грудня виповнилося 90 років Святославу Караванському, філологу, перекладачеві, літератору. Далеко від Батьківщини, за волю якої боровся десятки літ, у Канаді, він самотньо відзначив свій ювілей.
Пропоную вашій увазі нарис Василя Овсієнка та Ірини Рапп із газети “Незборима нація”.
Святослав Караванський народився в Одесі 24 грудня 1920 р. в сім’ї інженера.
Вірші та оповідання почав писати у школі, деякі з них публікувалися в піонерській пресі. 1939 року він вступає до Одеського індустріального інституту, а наступного року ще й на заочний відділ інституту іноземних мов.
Навчаючись в інституті, пробує перекладати. Остаточно зрозумівши, що хоче присвятити себе літературі, Караванський 1940 року залишає індустріальний інститут і добровільно йде до війська, щоб, відслуживши, вступити на філологічний факультет Одеського університету.
У липні 1941 р. частина, в якій він служив, потрапила в оточення німців. Уникнувши полону, Святослав на початку 1942 р. повертається до Одеси, вступає на літературний факультет університету, зближується з гуртком української молоді, пов’язаної з ОУН. Організовує українську книгарню “Основа”, а зароблені гроші передає на потреби гуртка й українського театру. За це він зазнав переслідувань румунської сіґуранци, а у липні 44 р. його затримало НКВД. Слідчі обіцяли звільнити його, якщо стане сексотом, але він відмовився. Відтак 7 лютого 1945 р. військовий трибунал Одеського військового округу засудив Святослава Караванського до 25 р. позбавлення волі. Карався в багатьох таборах (будував залізницю на р. Печорі, рубав ліс біля Магадана, добував золото на Колимі, будував магістраль Тайшет – Лєна, шив одяг у Мордовії).
Після смерті Сталіна умови в таборах пом’якшали, і Святослав береться за літературну працю. Пише вірші, віршовані казки, п’єси, перекладає з англійської. Деякі його твори публікувалися навіть у газеті “Літературна Україна”. 54 року розпочинає велику роботу над “Словником українських рим”.
19 грудня 1960 р. на підставі ст. 2 Указу про амністію термін позбавлення волі Караванському скорочено наполовину. Після 16 р. і 5 місяців ув’язнення, його звільняють.
Повернувшись до Одеси, Святослав закінчив курси механіків ремонту обчислювальних машин, працює за цим фахом, а також слюсарем, перекладачем у редакції обласної газети “Чорноморська комуна”, позаштатним кореспондентом журналу “Україна”, виїздить на заробітки в республіку Комі. Змінювати місця роботи доводилось через біографію: дізнавшись про табірне ув’язнення, начальство звільняло його.
Вражає інтенсивність літературної праці Караванського. Він багато перекладає, підготував книгу “Біографія слів”, часто виступає з дописами про мову, підготував до видання збірку гуморесок і фейлетонів, перекладає для журналу “Дніпро” роман “Джейн Ейр” Шарлотти Бронте, закінчує розпочатий у таборі “Словник українських рим” (близько 1000 друкованих сторінок). Ця праця високо оцінена фахівцями і має велике значення для розвитку літературної і мовної культури. Досі в Україні нічого схожого не створювалося. Словник містить близько 60 тисяч римованих пар, складених самим автором, а не взятих із творів поетів.
61 року Караванський одружився з Ніною Строкатою – мікробіологом, українською патріоткою, а 1962 року вступив на заочне відділення філологічного факультету Одеського університету. Збирав українські книжки для Кубані, звертався до різних інстанцій із пропозиціями організувати всенародні торжества до ювілею Миколи Лисенка, виступав за дублювання фільмів українською мовою і т. ін.
65 року, занепокоєний наростаючою русифікацією шкіл і вузів, Караванський написав статтю “Про одну політичну помилку”, а також листа Прокуророві України з проханням притягнути до кримінальної відповідальності міністра освіти України Ю. Даденкова за помилки, що призвели до порушення прав української нації.
Караванський став постійним автором самвидаву – таким чином він розповсюджував відкинуті властями листи та праці. 4 вересня 65 р. в Караванських проведено обшук, та нічого протизаконного не виявили. Наступного дня він розіслав в офіційні інстанції протест. Невдовзі вручив у Києві консулам Польщі та Чехословаччини листи про “порушення ленінських норм національної політики” в Україні та арешти української інтелігенції.
13 листопада того ж року Караванського арештовано. Оскільки не було формального приводу для суду, то на подання КҐБ Генеральний прокурор СССР Роман Руденко опротестував його звільнення за амністією. Без суду і розслідування відправили досиджувати 25-літній термін у таборах суворого режиму.
Тобто ще майже 9 років!
На знак протесту Караванський оголосив голодування.
У таборі він написав низку звернень до офіційних інстанцій і громадськості, за що його покарали штрафним ізолятором, а в 66 р. – на півроку кинули до бараку посиленого режиму.
Святослав Караванський 5 разів на знак протесту оголошував голодування, яке на 9 – 10 добу тюремники переривали примусовим годуванням.
У Владимирській тюрмі Караванський зібрав свідчення в’язнів, учасників і свідків розстрілу польських офіцерів у Катині, підготував про це статтю, намагався через свою дружину передати її на волю. Влітку 1969 р. Караванського арештовано в тюрмі і 23 квітня 1970 р. там же засуджено закритим судом додатково ще на 5 р. тюрми і 3 р. таборів особливого режиму.
Караванського визнано особливо небезпечним рецидивістом. Йому інкримінувались численні спроби передати на волю листи, книги і журнали з тайнописом, а також власні вірші. Попри суворий контроль, Караванському таки вдавалося передавати на волю листи і заяви, зокрема про Катинську справу, які одразу ж з’являлися в самвидаві (всі тексти були написані саліцилатом натрію). У проміжках між покараннями Караванський закінчив переклад “Джейн Ейр” Шарлотти Бронте і написав ще декілька зошитів до “Біографії слів”.
67 року в дружини, Ніни Строкатої-Караванської, був обшук, під час якого вилучено її заяви із приводу незаконного арешту чоловіка і табірного вірша Караванського “Спадкоємцям Берії”. Ніну арештовано 6 грудня 1971 р. і засуджено на 4 роки таборів. 9 листопада вона стала членом-засновником Української гельсінкської групи. Святослава Караванського оголошено членом Української гельсінкської групи у лютому 1979 року. Того ж року, восени, його було звільнено. Святослав Караванський провів у неволі 31 рік.
30 листопада 79 р. разом з дружиною Караванський емігрував до Сполучених Штатів Америки, де опублікував низку праць із мовознавства.
У Києві, вже в роки незалежності, вийшло три видання його “Практичного словника синонімів української мови”. Три видання витримав і його “Російсько-український словник складної лексики”. Вийшли у світ і такі книжки Караванського: “Пошук українського слова, Або боротьба за національне “Я”, “Словник рим української мови”, “До зір крізь терня, або Хочу бути редактором”), “Секрети української мови”. Нагороджений орденом “За мужність” 1 ступеня.
Щиро вітаємо вельмишановного пана Святослава Караванського з ювілеєм, бажаємо довгих років життя та звершення всього, що замислено для добра України.
Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”. |
