Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2017 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго

Запис 21 грудня 2010 р.

63  передача для Незалежного українського радіо в Чикаго

Партизанське Різдво

Вітаю вас, шановні українці Чикаго!
Вчора до мене звернулась журналістка з радіо “Промінь” із проханням розповісти як українські партизани 90 років тому святкували Різдво.
Я їй відповів: “Те, що Ви, Даша, запропонували мені розповісти як борці за волю зустрічали Різдво, свідчить про те, що українська справа рухається вперед. Адже, погодьтесь, ще рік тому Вам і в голову не могла прийти така тема, Ви про це просто не думали.
Тепер тема Визвольної боротьби увійшла у Вашу свідомість, у Ваше серце, а завдяки Вашим радіопередачам і в серця інших.
Опромінюйте і далі душі українців хвилюючими розповідями про драматичні сторінки нашої історії, про синів і дочок нашої Батьківщини, які не жаліли себе в боротьбі за волю і долю нашого народу.
Тож, шановні українці Чикаго, пропоную і Вам фрагмент передачі про партизанське Різдво початку 20-х років ХХ століття.

В ті роки постійних небезпек Різдво для багатьох могло бути останнім святом в житті. Та й було це свято, хоч і врочистим, та все ж невеселим, адже кожного бентежила думка – що далі, скільки ще ховатися по лісах, чи побачу я ще коли рідних?
На початку 1920-х рр. Різдво частіше зустрічали не в колі родини, а в колі побратимів, із зарядженою зброєю. Небезпека чигала на них кожної миті, бо безбожники-чекісти на Свят-вечір не відпочивали, вони тяжко працювали, вишукуючи снігами, де зустрічають свято партизани, щоб їх, у цей радісний день зовсім не войовничих, вполювати.

На Різдво в ті роки траплялося особливо багато трагедій. Так останнім в житті став Свят-вечір 1922 року для партизана Лаути. Разом з отаманом Струком він хотів зустріти Різдво у мирі і спокої на дачі біля ст. Тетерев.
Та чекісти вистежили партизанів.
Ось чекістський звіт “О разгоне совещания главарей банд на ст. Тетерев” (в перекладі на українську мову): “За даними Радомисльського політбюро, в районі с. Тетерів залізничної лінії Київ – Коростень у ніч на 7/1 відбулася нарада проводирів банд: Струка, Хвостенка, пом. отамана Струка Жоржа, агента для зв’язку при головному штабі повстанських військ Київщини Лаута, двох невідомих, які прибули з Польщі, та інших. Загоном Радомишльського політбюро було влаштовано засідку, внаслідок якої нараду розігнано, причому Лауту вбито”.
Бачте, нараду розігнали сміливі чекісти, а не свято окровавили…
Струк з товаришами кинувся шукати отамана Орлика. Знайшов його на Яхнівській лісопилці. “Прибігли майже голі”, – розповідав Орлик.
Була друга година ночі, а о 4-й ранку мусили вже збиратися в дорогу.
Ось так зустрічали Різдво 1922 року українські партизани Київщини…
Другий день Різдва планували провести на хуторі Таборище. Але там вже чекали радомишльські чекісти. Хотіли Різдво Христове разом зустріти?
Жорстоко поплатилися червоні за свою працю у свято.
Кількох їх партизани спровадили до “небесної канцелярії”.
Та один чекіст виявився спритнішим. Він смертельно поранив двох повстанців – Кузьму “Старого” і “Левенка”-Пісковця.
Отримав дві кулі й Орлик – у груди, і в хребет.
Ось так праздникували Різдво 1922 року партизани Київщини.
Про це, зокрема, йдеться у моїй книжці “Отаман Орлик”, в основу яких лягло 17 томів кримінальних справ з Галузевого державного архіву СБУ.

А ось як зустрічали Різдво 1921 року партизани-гуцули, арештовані поляками як учасники повстання. Це вже епізод спогадів Михайла Горбового з книги “Гуцули у Визвольній боротьбі”.
“Прийшло Різдво. На серця наче скала налягла. Спомини так роєм і сунуть на тебе. Голови похилилися.
Свят-Вечір. Всі посумніли, за­мовкли. Лиш час до часу декотрий обізветься: 
– Десь там наші дома тужать за нами, згадують, слізьми тяжкими заливаються, а ми, братчики, тут теж не в гаразді і згадуємо їх.   
– Лиши, брате, – обзивається другий, – не доливай гіркої. Чей же від цього не полекшає.
І знову мовкне все. І так до вечора. А смерком знову почалося.
– А подивись, братчіку, чи не видко зірниці, – каже котрийсь із кута.
Молодший дряпається на вікно.
– Не видко ще...
І знову мовчанка якийсь час, аж котрийсь сів таки на вікні, щоби “присокотити” оту зірницю. За хви­лю обізвався:
– Ей, братчики, в нас уже колідуют. Уже зірниця зійшла. Зараз сідають до святої вечері... Гірка вона буде їм без нас, а нам без них...
Всі посхоплювалися, стовпилися біля вікна, щоби побачити оту зір­ницю. А, може, на ній тепер стрі­неться не одна пара очей? Цих, із-за залізних ґратів і грубих мурів, із тими, з високих гір, плаїв, з-під низьких стріх...
Декотрі стали вдягатися в чисту білизну, начеб збиралися йти до су­сіда в гостину.
Вби­ралися на великий сум...
Нагло загреміли ключі у две­рях, заскреготів замок, двері відчи­нилися, а ключник закликав:
– Ану, Гуцули, комітет приїхав. Йти по баняки!
Зараз заворушилося в наших камерах, деякі вилетіли на коридор, побігли вділ.
Справді, пані з Допомогового комітету при­везли вечерю.
Ключник кричить:
– Бери швидше баняки і не балакай. Радій, що маєш що їсти.
Пару слів з панями – і двері зачинили­ся, заскреготів замок.
Винесли ка­зани на гору, хотіли діли­ти та де там! Як ділити кутю, голубці, пироги і книші. Рішили домовитися з ключниками.
Поговорили з ними, замки тихо заскреготіли, і ми всі разом знайшлися в камері №25. Зсунули нари, зробили з них стіл, застелили ліжниками, засвітили свічки, розділили кутю... Всі поставали кругом, настрій торжественний...
Зачалися промови:
– Товариші! Не сміємо упадати на дусі, не сміємо піддаватися зневірі! Мусимо вірити в побіду правди над брехнею. Вона побідить. Бачимо, що ми не самі. За нас тямлять, не забувають за нас.
Підбадьорені на дусі, засіли всі до вечері.
Опісля залунали коляди, спочатку такі, як і всюди, а наприкінці вже чисто гуцульські про “пана господаря”, його худібку, кожна строфа закінчувалася “гой дай Боже”. О год. 9 пролунав дзвінок і ми пішли до своєї камери.

Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”.


Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) і Світлані МИРОНЧАК (Вовковинці)
Щиро подяка за пожертву  на пам'ятник Петрові Болбочану
  Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш), 100 грн.



03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ