Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго
Запис 7 грудня 2010 р.
61-a передача для Незалежного українського радіо в Чикаго
Вадимові Шмирьову – 70 років!
Вітаю вас, шановні українці Чикаго!
Нещодавно виповнилося 70 років професорові Новосибірського університету Вадиму Шмирьову. З цього приводу газета “Незборима нація” привітала земляка.
Вадим Шмирьов-Свириденко народився в Макіївці в родині вчителя фізкультури. 1946 року родина його, рятуючись від голоду, виїхала на Західну Україну. Зупинились у Дрогобичі, згодом переїхали до Борислава.
Потім доля закинула його до Ленінграда. Там він здобув вищу освіту, закінчивши математичний факультет Ленінградського державного університету.
Студентом 5-го курсу виїхав у Новосибірськ, де відкрилася Академія наук СССР.
На чужині Вадим Шмирьов здобув визнання, він – доктор наук, професор, очолює лабораторію в Інституті математики, викладає в університеті. Платою за професійний успіх стала відірваність від Батьківщини. В російськомовному оточенні пан Вадим перебуває вже понад піввіку!
Україна до нього поверталась поступово. Спочатку ностальгію викликали пісні Кубанського козачого хору. Щось відгукнулося в душі. Поїхав у Краснодар, зустрівся з керівником хору Віктором Захарченком. У Новосибірськ повернувся із записом чудового концерту кубанців, який потім розповсюджував серед своїх знайомих.
Українські пісні подобались йому з дитинства. Гарно співали батьки, та й по радіо тоді було багато української музики. А в кубанських піснях вразила потужна енергетика, притаманна пісням запорожців.
“З часом моє усвідомлення себе як українця загострилося, – писав Вадим Шмирьов в листі до мене. – Бо відкрилось багато інформації, про яку раніше не знав. Почалося з Вашої книги “Нариси з історії Кубані”. Потім прочитав про героїчну долю сотенного УПА Мирослава Симчича. І моє радянське бачення українського питання докорінно змінилося. Та й політичні події сприяли тому.
Тепер я щодня живу Україною. Прокидаюсь і засинаю з думами про неї. Щиро вдячний, що Ви познайомили мене з Любомиром Хамуляком, ми з ним відвідали Мирослава Симчича. Теплішає на душі, коли згадую як ми з ним співали повстанську пісню “Йшли селом партизани”, яку я дуже люблю.
То велетень духу, наш пан Мирослав! Жива легенда!”
Вадим Шмирьов не тільки співає повстанські пісні із сотенним УПА “Кривоносом”, але й фінансово допомагає йому, адже ветеранам Визвольного руху нелегко вижити на мізерну пенсію в Самостійній Україні.
Подавав Вадим Шмирьов руку помочі й сиротам на Гуцульщині, зокрема в селі Красник. Не раз підтримував і нашу “Незбориму націю”.
Уже три роки поспіль Вадим Шмирьов відвідує Львів, Борислав, Дрогобич, рідну школу в Тустановичах. Зустрічається з однокласниками. допомагає рідній школі: подарував їй плазмовий телевізор за 4000 грн., а торік – концертний баян вартістю 30000 грн.
“Україну не можна не любити, – стверджує Вадим Шмирьов. – Особливо коли усвідомиш, яка вона красива і яка тяжка її доля… Зараз пишу Вам, а на вікні горить свіча, яку я запалив разом з усіма українцями о 16-й годині за київським часом як ознаку нашої спільної скорботи по замордованим українцям під час Голодомору.
Вадим Шмирьов засмучений відсутністю добрих нових з Батьківщини, тож творить їх сам. І це гарний приклад для інших.
Творіть добро, і наш простір наповниться добрими новинами.
Довгих років Вам, шановний пане Вадиме!
Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”. |
