Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго
54 передача Роман Коваля
для Незалежного радіо Чикаго
Запис 19 жовтня 2010 р.
На Чигиринщині відкрито пам’ятник Юрію Горлісу-Горському
Кожну свою передачу я завершую словами: “Бажаю Вам добрих новин з України”. Це побажання нелегко реалізувати тепер, коли до влади в Україні прийшли російські націоналісти. І все ж: такі новини є. Творять їх Історичний клуб “Холодний Яр”, його послідовники і прихильники.
І ось нова радісна вістка з Батьківщини: на Чигиринщині, 9 жовтня, в центрі села Мельники, поруч з монументом Холодноярським героям, на місці, де колись стояла церква Святої Покрови, споруджено пам’ятник хорунжому Армії УНР, авторові роману “Холодний Яр” Юрію Горлісу-Горському.
У церкві Святої Покрови не раз бував Юрій Горліс-Горський разом з побратимами – старшинами та козаками полку гайдамаків Холодного Яру. Тепер тут вдячні нащадки можуть покласти квітку пам’яті.
Як ведучий мітингу, я розповів, що за неповні два місяці на Черкащині, Херсонщині, Київщині, Дніпропетровщині та Житомирщині встановлено пам’ятники борцям за волю України, а саме: в селах Матвіївці, Зміївці, Воронькові, Ганнівці та Горбулеві. І ось свято прийшло в Мельники, яку називають столицею Холодного Яру.
Це вже шостий монумент борцям за Самостійну Україну в Мельниках!
Автором пам’ятника став член Національної спілки художників України Віктор Крючков. Профінансував побудову доброчинець Володимир Сапа, якого влада нині безпідставно ув’язнила, попри те, що в його діях відсутній склад злочину. На мій погляд, арешт Володимира Сапи має політичні мотиви – влада російських націоналістів руйнує його бізнес, бо він не раз фінансово підтримував патріотичні сили, їхні ініціативи та заходи. Це є спроба залякати й інших представників дрібного бізнесу, які підтримують національно-патріотичні сили.
На жаль, свято в Мельниках відбулося без Володимира Сапио.
На відкриття пам’ятника Юрію Горлісу-Горському приїхали наші брати з Галичини. Їхня патріотична півсотня прибула до Мельників зі Львова. Очолив делегацію Богдан Винниченко, голова секретаріату Всеукраїнського об’єднання ветеранів Львівщини. Скажемо відверто: наше свято без галичан було би неповним!
Чи знаєте ви, які слова було написано на жовто-блакитному прапорі полку гайдамаків Холодного Яру?
Рядки з пісні “Не пора, не пора” Івана Франка:
Ми поляжем, щоб славу і волю, і честь,
Рідний Краю, здобути Тобі.
На чорному ж прапорі Холодного Яру випромінювали віру пророчі слова Тараса Шевченка “І повіє огонь новий з Холодного Яру”.
Ось кого читали новітні гайдамаки!
Шевченка і Франка!
А начитавшись їх, взяли до рук зброю і пішли захищати Батьківщину.
Як гарно, що пісню “Не пора, не пора” в Мельниках, попри дощ, в єдиному пориві співали українці Наддніпрянщини та Галичини. Співали так, що й дощ ущух!
Освятив пам’ятник отець Назарій (УАПЦ). Сказав він і тепле слово про полеглих.
Важливими були присутність та виступ в. о. голови Чигиринської районної ради Юрія Лисака. Він добре знав, що новий голова Чигиринської державної районної адміністрації Володимир Калашніков був проти відкриття пам’ятника, але Юрій Іванович приїхав, бо “це національне свято”.
“Я обов’язково буду!” – сказав він і дотримав слова.
Лунало в Мельниках і глибоко патріотичне слово заступника голови Національної спілки письменників України Василя Шкляра.
Вшанували Юрія Горліса-Горського герой України Левко Лук’яненко та його дружина Надія.
Прочитала вірш “Пам’яті героїв Холодного Яру” племінниця командира 1-го полку Січових стрільців Армії УНР Івана Андруха Надія Макулович зі Львова.
Заспівав про Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака кобзар Тарас Силенко.
Промовляв і народний депутат України Тарас Стецьків, який фінансово допоміг завершити роботи, пов’язані з перевезенням та монтуванням пам’ятника.
Цього дня відбувся й автопробіг у Холодний Яр. У ньому взяли участь лідер гурту “Тартак” Сашко Положинський, поет Павло Вольвач, журналіст “5-го” телевізійного каналу Роман Чайка, інші діячі української культури. Гасло автопробігу – “Воля України, або смерть”. Саме так митці, журналісти, громадські діячі, не пов’язані з політичними партіями, хотіли задекларувати свою рішучу незгоду зі спробами колоніальної адміністрації ліквідувати Українську державність.
“Воля України, або смерть!” – таке гасло сяяло на чорному прапорі полку гайдамаків Холодного Яру в 1919 – 1920-х роках. Це гасло мусять написати на своїх прапорах українські патріоти сьогодні.
17 жовтня було відновлено справедливість до ще одного визначного борця за волю України – волинського отамана Дмитра Соколовського. Місце вічного спочинку отамана зберігалося в таємниці 90 літ – на могилі не було ні хреста, ні горбика. І ось 17 жовтня на кладовищі с. Корчівка Черняхівського району Житомирської області урочисто відкрито ошатний пам’ятник.
Меморіальний мітинг розпочав Аркадій Янович, сільський голова с. Сліпчинці, до сільради якої належить Корчівка.
У вшануваннях отамана взяли участь борці за волю України Левко Лук’яненко та Василь Овсієнко.
Прибув вшанувати отамана і голова Радомишльської районної ради Олександр Ткачук.
Олександр Ткачук за фахом – хімік, за покликанням серця – благодійник. І справ добрих вже зробив стільки, що вистачило би на багатьох, зокрема встановив у Радомишлі пам’ятний знак “Борцям за волю України”.
Пан Олександр передплачує для шкіл і бібліотек Радомишльського району патріотичну пресу на 3000 грн. на рік, фінансує конкурси до Дня народження Тараса Шевченка, спонсорує поїздки ансамблю бандуристів на всеукраїнські конкурси, допомагає дитячому садочку, музею тощо.
Олександр Ткачук є онуком борця за волю України, стрільця Галицької армії, яка разом з Армією УНР у серпні 1919 року визволяла Київ від більшовиків.
Галицькі частини йшли й через Житомирщину. В с. Вереси відбулася зустріч галичан з Марусею Соколовською. Сотник УГА Василь Бачинський описав як зачаровано стрільці слухали дівчину. Хто зна, може, серед них був і дід Олександра Ткачука – Зеновій Михайлович Ткачук. Може, й невипадкова поява його онука, який народився у Львові, в Радомишлі і дружба з родиною отаманів Соколовських.
Під час меморіального мітингу виступили й автор книжки про Марусю Соколовську Кость Завальнюк та заступник голови Національної спілки письменників України Василь Шкляр.
“Пісню про отаманів Соколовських” співав бандурист Олександр Гончаренко.
Вклонились тлінним останкам великого сина України отаман Вінницького полку ім. Івана Богуна Володимир Воловодюк, заступник голови СОУ Євген Лупаков, представники Чорних запорожців з Перемишля та Київщини, учні та вчителі Горбулівської школи, онуки та правнуки отаманів, деякі з яких прибули з Італії та Франції. А освятив пам’ятник отець Василь з Української православної церкви Київського патріархату.
Основні організаційні турботи лягли на плечі краєзнавця Якова Грищука, керівника Пошукового загону Овруцького сільськогосподарського професійного училища №35. Трагедія українського народу з дитинства увійшла у свідомість Якова Грищука. Його матір Онися кожного вечора в молитві згадувала своїх братів і сестер, які загинули під час голодомору – Адама, Єву, Олю, Петю, Колю, Ганю. А батько, ветеран Другої світової війни, який мав 38 поранень, якого двічі вже ледь були не поховали, розповів синові про страшні людські трагедії тих років. Ці розмови, як і мамині молитви залишили глибокий слід у серці дитини, і досі він якби виконує заповіт батьків віддати належну пошану загиблим: Яків Якович перепоховав 711 вояків Червоної армії, 53 повстанців, зокрема брав участь разом із Сергієм Бабичем у перепохованні у Базарі останків вояків Другого зимового походу УПА Юрка Тютюнника. Разом з товаришами перепоховав він в Овручі на кладовищі 8 вояків УПА і поставив їх ошатний монумент. Всього Яків Якович поставив 19 монументів. Вірю, що він не зупиниться і до смерті вшановуватиме тих, хто захищав землю рідну від напасників.
Після урочистостей онучка отаманів Ліза Соколовська запросила всіх учасників на поминальний обід в Горбулів – родинне село отамана, у школу, де він колись працював учителем.
Наступний пам’ятник борцям за волю України зависочіє в Легедзиному Тальнівського району Черкаської області 10 листопада. Ініціювали його побудову наші друзі – брати Афанасьєви, Сергій і Валерій, уродженці цього села.
Як бачимо, своєрідною відповіддю орді, яка вийшла з донецьких степів, став рух за вшанування борців за Самостійну Україну в 1917 – 1920-х роках, який ініціював Історичний клуб “Холодний Яр”.
Вічна пам’ять борцям за волю України!
Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”. Моя електронна адреса: kovalroman1@gmail.com
Мій телефон у Києві 044-242-47-38. Бажаю вам добрих новин з України.
|
