Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго
53 передача Роман Коваля
для Незалежного радіо Чикаго
Запис 28 вересня 2010 р.
А бій продовжувався...
Вітаю вас, шановні українці Чикаго!
Війна витворює такі несподівані ситуації, що й письменнику з буйною фантазією не насниться. Спогад про одну з таких подій я знайшов в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління в Києві.
Мова про спомин студента Української господарської академії в Подєбрадах Сергія Володимиріва з Носівки, що на Чернігівщині.
Написав він його у листопаді 1922 року.
Окрема кінна дивізія Івана Омеляновича-Павленка стояла у великому подільському селі, яким раз за разом намагалися оволодіти червоні...
На цей раз їхній наступ розвивався успішно. Вони вже майже обхопили ліве крило української оборони, яку з трудом утримували піші частини.
Нарешті Іван Омелянович-Павленко дав наказ атакувати більшовицьку піхоту.
Нервовий настрій поручника Н. передався його коню. З таким настроєм не до бою треба йти.
Та все ж...
Сотня вже розгорнулась у лаву, а сотник, вихопивши шаблюку, крикнув:
– За мною! Вперед! Слава!
Поручник незчувся як його жеребець випередив усіх...
Уже чорні цяточки перетворилися на фігурки людей, які перебігали з місця на місце.
Дехто з більшовиків, не бажаючи приймати бою у відкритому полі, біг до хутора, щоб там зайняти оборону.
А сміливіші лежали та стріляли в бік кінноти, що стрімко наближалась...
Поручник вже увірвався на одну лінію з ворогом.
Прямо перед ним схопився із землі червоноармієць і, приставивши рушницю до плеча, склався до пострілу.
Поручник був так близько, що бачив навіть як палець ворога згинається до курка.
Інстинктивно відхилився і – куля просвистіла біля вуха. Ще півмиті й лезо козацької шаблі зблиснуло над головою піхотинця. Той не розгубився і підняв рушницю. Вона й прийняла на себе удар.
І лезо ковзнуло по цівці.
Удар був такий сильний, що більшовик випустив рушницю з рук. Разом із нею на землю упала й шабля, яку не втримав поручник. Впала біля самісіньких ніг піхотинця..
Очі ворогів зустрілися...
Поручник і не помітив, як із його язика злетіла команда:
– Подай!
Червоноармієць, як заворожений, нагнувся, узяв шаблю і подав її ворогові.
Той, схилившись із сідла, прийняв свою подругу.
І їхні погляди знову зустрілися.
У них вже не було люті, лише – ледь помітна усмішка.
Поручник круто повернув жеребця, а ошелешений червоноармієць пішов до хутора.
А бій продовжувався...
Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”.
Бажаю вам добрих новин з України.
|
