Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2017 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго

50 передача Роман Коваля
для Українського радіо Чикаго
Запис 14 вересня 2010 р.

“Холодний Яр”. 12-те видання.

Вітаю вас, шановні українці Чикаго!

У серпні я розповідав про вихід нової книги Історичного клубу “Холодний Яр” – книги споминів командира полку Чорних запорожців Армії УНР Петра Дяченка. І ось тепер з радістю повідомляю про вихід 12-го видання споминів Юрія Горліса-Горського “Холодний Яр”.
У Радянському Союзі людей, які прочитали “Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського, ставили на облік у КҐБ. Неблагонадійною вважалася й людина, знайома з автором цих споминів. І ось у Києві вийшло у світ 12-те видання “Холодного Яру”. Про що його спогади? Про збройну боротьбу за Українську державу під жовто-блакитним прапором УНР та чорним прапором Холодного Яру, на якому було написано: “Воля України – або смерть!”

“Спогади... На самоті перебрати день за днем, рік за роком те, що вже збігло в минуле, відтворити в собі пережиті радощі й болі, пережити їх ще раз і ще раз... – писав Горліс-Горський. – Болючу привабливість цього “заняття” знає лише той, хто має що згадувати: хто любив і ненавидів всією душею, хто знає смак голоду й музику небезпеки, хто зустрічався на вузькій доріжці віч-на-віч зі смертю і чув її віддих”.
“Віддих смерті” Юрій чув не раз – і гарячий поцілунок кулі, і крижаний панцир березневої Тиси, і зашморг на шиї. Не раз вдаряв в очі й блиск ворожої шаблі. Юрій навіть побував у “царстві смерті” з її липким смородом гнилої крові – в льохах Єлисаветградської ЧК. Вийшов живим з Лук’янівської в’язниці, хоч “дід Лук’ян” рідко кого випускав зі своїх холодних рук. “Показав дулю” і тюрмам Вінниці, Полтави, Херсона. І психлікарням теж. Вибрався живим з румунської та німецької в’язниць.
Без “музики небезпек” він, здається, не уявляв собі життя, відтак не розлучався зі своїм братиком-револьвером навіть під час любовних пригод у Галичині.
Юрій – неспокійний дух, для нього, казав Улас Самчук, “клімат війни те саме, що для риби вода”.
Юрій Городянин-Лісовський прожив не життя, а пригодницький роман. Але він ризикував не задля дози адреналіну чи розваг, крізь криваві пригоди він йшов, щоб оборонити Батьківщину. “Бий ворогів – рятуй Україну” – так можна сформулювати кредо його життя.
Виявив себе Юрій не тільки як вояк, але і як поет, публіцист та автор споминів.
Писати вірші він почав в ув’язненні. За вісім років неволі написав зо дві сотні поезій. “У тюрмі, – з усміхом казав він, – всі стають поетами… Присвячують вірші далекій волі, недосяжній коханій, бо змагання до чогось недосяжного… і є поезія”.
Юрій скептично ставився до своїх, як він казав, “віршомазань”. Вважав, що якби не ув’язнення, то ніколи б не взявся за римування, бо якому Провидіння не призначило ще в утробі матері бути великим поетом, може стати сяким-таким поетом лише в тюрмі… Бо сидить собі чоловік у тюрмі… Зірвався десь із клена чи каштана звичайний собі жовтенький дурненький листок і, миготячи під золотом призахідного сонця, перелетів попід ґрати вікна… Цього вистачило, щоб написати сонет. Згадав чоловік по вечірній перевірці далеку кохану дівчину і – готова поема. Та прийшла воля… Кохана дівчина стала дружиною. Біжить поет через парк із думками, де роздобути грошей на викуп векселя, на нього сиплються сотні, тисячі золотистих кленових листків, та йому і не сниться писати на їхню честь сонети. Занедужає часом дружина… Біжить поет до Терлецького по ліки – і гадки не має, щоб написати їй поему. Так, панове… Щоденне життя – то тверда проза… Треба мати багато дару божого, цивільної відваги і досить грошей, щоб бути сьогодні поетом, принаймні українським”.
Але то на волі, а поки тюремні стіни і залізні двері формували замріяного поета.

Про тугу пісню соромливу
Залізні двері проспівали.
Іду на круг тюремний мріять.
Бо… мріять я ще маю право.

У неволі не тільки вірші складаються. Тут можна карбувати неримовані переживання. Перебуваючи в режимній установі в Херсоні, Юрій почав писати “Ave, dictator!” – високоінтелектуальне й емоційно-гостре обвинувачення московському диктатору Сталіну у злочинах проти українського народу.
На волю Юрій вирвався у квітні 1932 року. “За плечима вісім років голодних совітських тюрем…, – писав Горліс-Горський у спогаді “Колгосп над Інгулом”, – половина невідбутої ще кари, попереду зваблива, таємничо-невідома доля. Одяг – стареньке шпитальне робітниче вбрання та “несезонні” кімнатні фіолетові капці. За пазухою – 43 карбованці та документи на ім’я Валентина Орленка”.
“Таємничо-невідома доля” закинула Юрія з Херсонщини на Дон та Кубань. У Катеринодарі він пише вірш “Весна на волі”, можливо перший “нетюремний”.

Юрба – південно-гомінка.
На обрії – Кавказу пляма.
Чому така мені чужа
Ця вулиця – весною п’яна?

Козачко! У твоїх очах
Я бачу привиди омани.
Чекіст – іронія в устах –
Іде усміхнений за нами.

Тебе весна манить, бере в полон.
Йому – ти бранка для забави.
Я згадую весну далеку над Дніпром,
Весну розкішну і криваву.

Про гомін горобців розмову він завів.
Юнак назустріч глянув вогнеметно.
Цей – як і я, цей снить про спів…
Про спів веселий кулеметів.

То не моя весна.
Моя весна прийде з громами.
Із брязкотом шабель, під шелест прапорів,
З ненавистю й любов’ю до нестями,
Із криком ранених й піснями таборів.

Ось такі мрії переповнювали бранця, який вийшов на волю, а волі не побачив… Хоч і “не цінував свого поетичного хисту” Юрій, він таки в нього був.
І все ж головною книгою Горліса-Горського став “Холодний Яр”. Значення цих спогадів для українців величезне, бо вони дають відчути, що ми є синами і дочками Великої Нації – войовничої, сильної, веселої, із зухвалими вогниками в очах.
“Коли дві нації борються, білі рукавички треба скинути, – дійшов висновку Юрій Горліс-Горський. – За п’ять років на фронтах довелося розрубати в бою череп не одному німцеві, мадярові, москалеві, але що можна піднести шаблю на ворога, який уже кинув зброю, що ворог лише мертвий перестає бути ворогом, з цим я погодився лише тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти, або загинути”.
Силу “Холодного Яру” оцінили і у КҐБ. 13 жовтня 1996 р. багаторічний лісничий Холодного Яру Олександр Найда розповів мені, що оті 44 примірники двотомника “Холодний Яр”, які Юрій Горліс-Горський подарував мешканцям Олександрівки, Мельників, Медведівки та інших сіл 1942 року, КҐБ вишукував і вилучав до шістдесятих років! А людей, у яких знаходили цю книгу, трактували як неблагонадійних з усіма сумними наслідками. Олександр Найда стверджував, що у структурі місцевого КҐБ принаймні до 1974 р. (!) існував “уполномоченный по Холодному Яру”.
Спогади хорунжого Армії УНР уже 75 років запалюють серця українських романтиків. Начитавшись у 1930-х рр. Горліса-Горського, десятки тисяч юнаків і юначок ОУН взяли до рук зброю і уславили Батьківщину. Віримо, що і сьогодні, коли Україна в небезпеці, “Холодний Яр” покличе до боротьби тисячі українських романтиків, котрі здобудуть-таки Українську Україну, в ім’я якої творив, боровся і загинув великий українець Юрій Горліс-Горський.

Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”. Передача була ювілейна – 50-тидесята.
Попередні радіопередачі радіоциклу можна послухати в Інтернеті на сайті газети “Незборима нація” в рубриці “За Україну, за її волю”.



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ