Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2017 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго

49 передача Роман Коваля
для Українського радіо Чикаго
Запис 7 вересня 2010 р.

Пам’ятник отаманам Соколовським

Вітаю вас, шановні українці Чикаго!

5 вересня, в 92-гу річницю червоного терору,  на Житомирщині у с. Горбулів відкрито величний пам’ятник борцям за волю України – горбулівцям, які під проводом отаманів Соколовських боролися за вільну Україну в 1918 – 1920 роках.
Диво з див: головними спонсорами цього чотиритонного монументу стали старовіри із Закарпаття та м. Хмельницького, які побажали залишитися неназваними.
Відкрито пам’ятник насамперед завдяки зусиллям Пошукового загону Овруцького сільськогосподарського професійного училища №35 та Історичного клубу “Холодний Яр”. Активно сприяли активісти УНП, партії “За Україну” та “Батьківщина”, козаки Черняхівської паланки “Козацтва Запорозького”.
Знаменно, що місце для пам’ятника обрали біля воріт Покровської церкви, де служив дяком Тимофій Соколовський, батько отаманів і водночас начальник штабу повстанського загону. В цій церкві він хрестив своїх дітей, які невдовзі уславили Україну на полях битв.
Ведучий мітингу Роман Коваль представив громаді Якова Грищука, зусиллями якого і було споруджено пам’ятник у Горбулеві: “Ще з дитинства увійшла у його свідомість трагедія українського народу – його матір Онися кожного вечора в молитві згадувала своїх братів і сестер, які загинули під час Голодомору 1932 – 1933 року: Адама, Єву, Олю, Петю, Колю, Ганю. А батько, ветеран Другої світової війни, який отримав 38 поранень, розповів синові про страшні людські трагедії тих років. Ці розмови (як і мамині молитви) залишили глибокий слід у серці дитини. І досі Яків Грищук ніби виконує заповіт батьків віддати належну пошану загиблим: він перепоховав 711 вояків Червоної армії, 53 повстанців, зокрема брав участь у перепохованні в Базарі останків вояків Другого зимового походу армії Юрка Тютюнника. На кладовищі в Овручі поховав 8 вояків УПА, поставивши їм ошатний монумент. Усього Яків Грищук спорудив 18 монументів. Вірю, що він і далі вшановуватиме тих, хто захищав рідну землю”.
Потім виступив заступник голови Національної спілки письменників України Василь Шкляр. Він зокрема сказав: “Усі Соколовські поклали свої буйні голови в нерівному бою з московсько-більшовицькою навалою. Та чи програли вони священну битву за Україну? Ні і ще раз ні! На їхніх могилах, на їхній крові проросла мета – зміцніла ідея незалежності України, яка сьогодні стала реальністю. Ідея більшовизму зазнала цілковитого краху, а справа борців за волю України перемогла. Тож сьогодні ми відкриваємо пам’ятник не жертвам українсько-російської війни, а її переможцям”.
Від партії “Батьківщина” виступив народний депутат України Олег Білорус, батьки якого походять із Горбулева та доводяться родичами отаманам Соколовським. Олег Білорус склав пожертву на побудову монументу, а разом з ним і присутній на вшануваннях народний депутат України Євген Добряк.
Вітав присутніх і народний депутат України Іван Заєць. Він зазначив, що ці урочистості є значущими не лише для Горбулева, а й для Житомирщини загалом / та й цілої України. Пам’ятник повстанцям увічнює важливі для Української нації події і вшановує борців за її волю, адже горбулівське повстанство не обмежувалося захистом свого села. Це була боротьба за загальноукраїнську справу, за Українську державу, за прабатьківський звичай і традицію. Повстанці явили яскраві зразки мілітарного духу українців. Встановлення пам’ятника в Горбулеві – це правдива відповідь українців на спроби нинішнього режиму спотворити нашу правдиву історію і зупинити відродження української нації”.
До слова запросили і правозахисника Василя Овсієнка, село якого лежить за 15 кілометрів від Горбулева. Понад 500 літ воно носило назву Ставки, а 1924 року московська комуна оклеймувала його злодійською кличкою – Леніне, а жителів його – ленінцями. Навіть за 20 років незалежності селу не повернуто історичного імені. Найгірше те, що його земляки бажають лишатися ленінцями.
“За освітою я філолог, учитель, – сказав Василь Овсієнко, – тому радію, коли словам повертається їхнє справжнє значення. З дитинства я чув слово “соколовці” як лайку, а тепер це слово наповнилося первісним змістом – позитивним, героїчним.
Вороги 200 років називали нас мазепинцями, 20 років – петлюрівцями, і вже понад 60 років називають бандерівцями. Ці терміни запали в їхню історичну пам’ять навіки. Так само запам’ятали окупанти й соколовців”.
У той день у Горбулеві читали свої вірші про Соколовських учителі та козаки. А кобзар Тарас Силенко виконав дві прекрасні пісні про Соколовських, а також пісню про отамана Зеленого – бойового побратима Соколовських. Виступив і автор книги про Марусю Соколовську Кость Завальнюк.
Наприкінці меморіального мітингу ведучий представив Лізу Соколовську, онучку отамана Василя Соколовського: “Ліза Євгенівна зберегла в своєму серці те, що заповідав їй батько, а через нього і її діди – брати-отамани Соколовські, та сестра їхня – отаманша Маруся – любов до Батьківщини, козацький дух, чесність у стосунках з людьми, палке серце, справедливість і безпосередність”.
Насамкінець Роман Коваль сказав: “Недалеко Горбулева височіє Дівич-гора. За легендою, цю гору в давнину насипали дівчата Горбулева, які втратили своїх захисників – батьків, братів, коханих. Каміння носили вони в пеленах. Так Дівич-гора стала пам’ятником козакам і селянам Горбулева, які впали в боротьбі.
1919 року 16-літня гімназистка Саша Соколовська втратила трьох братів – Олексу, Дмитра і Василя, які полягли за Україну... Коли гинуть чоловіки, шаблю до рук беруть жінки, бо мусять захистити своїх дітей, матерів, своє село, свою землю...
На цій Дівич-горі під рідним Горбулевом Саша Соколовська прийняла інше ім’я – Маруся. І стала отаманом. І прийняла обітницю. Проголосила її виклично: “За Україну без жидів і комуністів!”
На Дівич-горі Маруся Соколовська стала на стежку війни. Бо ж коли козацтво гине, лицарями стають непорочні дівчата…
Слава столиці “князівства Соколовських” може відродитися, але тільки тоді, коли непорочні дівчата з горбулівської школи, яка колись була гімназією, де витав дух Соколовських і лунало їхнє небайдуже слово, у своїх пеленах понесуть жорству на Дівич-гору – за вбитих дідів і прадідів своїх.
І тоді Дівич-гора зависочіє знову. І вітер колихатиме на ній не бур’ян, а ружу і ромен жовтий. І згадають горбулівці свої старовинні войовничі пісні – про славу, яка “не вмре, не поляже”.
Відродження слави можливе. Треба тільки зробити для цього перші кроки.
І ми вже зробили їх.
Невдовзі й інші переконаються, що з крові героїв не бур’ян проростає, а вибухають червона калина і ружа. І ромен жовтий серед жорстви. А з ним і зв’язок з поколіннями тих, хто уславив нашу Батьківщину.
І тоді збагнемо, чому жителі навколишніх сіл вперто називають Горбулів Соколівщиною, а селян Горбулева – соколовцями.
Слава горбулівцям! Слава їхнім отаманам!”

Меморіальний мітинг завершився піснею січових стрільців “Ой у лузі Червона калина”, після чого учасники поклали квіти на могилу Тимофія Соколовського, що спочиває біля Покровської церкви, за 100 метрів від пам’ятника його роду-родині. Вшанували люди й Дмитра Соколовського, похованого на кладовищі в сусідньому селі Корчівка.
Слава борцям за волю України!
Подяка всім, хто береже в серці їхній подвиг.

Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”.


Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) і Світлані МИРОНЧАК (Вовковинці)



03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ