Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго
48 передача Роман Коваля
для Українського радіо Чикаго
Запис 31 серпня 2010 р.
Подвиг Євгени Вовкової
Вітаю вас, шановні українці Чикаго!
Нарис про Євгену Вовкову, який Вам сьогодні пропоную, я написав разом з Костем Завальнюком.
На жаль, ми майже нічого не знаємо про неї. Лише про подвиг, який, мов блискавиця, осяяв горизонт часу і докотився в майбуття...
Липень 1919 року. Черговий на залізничній станції Фастів отримав повідомлення, що від Липовця рухається ешелон більшовицьких вояків, які відступали під натиском подільського отамана Ананія Волинця. На допомогу втікачам червоне командування перекинуло бронепотяг, який уже стояв у поготівлі на станції Фастів, чекаючи команди рушати на Липовець.
У цей день на станції чергувала Євгена Вовкова, учасниця місцевої “Просвіти”. Ціною власного життя вона вирішила не допустити з’єднання ворога: Євгена дала зелене світло більшовицькому бронепоїзду і той поспішив на південь.
Загуркотіли на рейках важкі колеса, грізно поглядали врізнобіч смертоносні жерла гармат та скорострілів. Але не судилося їм більше сіяти смерть та руїну в нашому краї: за 4 версти від Фастова велетенська броньова маса, яка вже мчалась на всіх парах, зіткнулась з ешелоном московського воїнства, що тікало з Липовця. Потужний вибух струснув околиці. З чорним димом відлетіли до пекла московські душі.
Розлючені більшовики одразу ж кинулись шукати винуватця. Всі шляхи та виходи біля станції було перекрито. Зрозумівши, що через ворожий кордон не прорватись, Євгена витягла револьвер. Постріл обірвав молоде українське життя...
Озвірілі “визволителі” здерли одяг із героїні та брудними чобітьми топтали її молоде і чисте тіло...
Скільки вже минуло часу від проголошення в 1991 році незалежної Української держави! Здавалося, достатньо часу, щоб увічнити пам’ять героїчної просвітянки, яка, прагнучи наблизити перемогу, пішла на самопожертву.
Та ні, ім’я Євгени Вовкової забуте, воно нічого не говорить сучасному українцеві.
Будь-яка повноцінна нація занесла б ім’я такої славної дочки до пантеону національних героїв. І діти вивчали би її біографію у школах. І зростали б на її прикладі героїчного служіння Батьківщині.
Та чи варто чудуватися нам, українцям, які добре знають ціну гучно проголошеної в 1991 р. Української держави? Напевно, не варто, адже в Україні панують нащадки тих, хто загинув у залізничній катастрофі під Фастовом, нащадки – кровні чи “духовні” – тих, хто топтав біле тіло української козачки.
Тому в Фастові та фастовах вулицю імені Євгени Вовкової не знайдеш, зате до біса вулиць і площ, названих “на честь” окупантів, тих, хто встановлював владу російського народу в Україні.
Можна здибати й у наших містах та селах вулиці імені Зої Космодем’янської, героїчної жінки, яка не має жодного стосунку до української історії, яка є символом мужності іншого, чужого нам, народу. Її жертва лягла в основу перемоги росіян у 1945 р., перемоги, жахливі наслідки якої ми, українці, відчуваємо і досі.
Нинішнє покоління українців мусить усвідомити, що жертва юної просвітянки з Фастова не лягла в підмурівок нинішньої держави, держави псевдоукраїнської, яка не тільки не захистила українців від зневаги на рідній землі, але й гнобить їх, розвіює їх по світах у пошуках кращої долі.
Мусимо зрозуміти, що держави, за яку полягла Євгена Вовкова, не здобуто. Зрозуміти і спокійно, без метушні та істерик, готувати себе до чину здобуття української України, України, яка вдячно пригорне до свого серця чисті душі Євгени Вовкової, Марусі Соколовської, Харитини Пекарчук та інших – відомих чи невідомих – українських козачок і козаків, кров яких мусить окупитися, бо в іншому разі немає сенсу в нашому існуванні.
Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”.
Всі попередні радіопередачі радіоциклу можна послухати в Інтернеті на сайті газети “Незборима нація” в рубриці “За Україну, за її волю”.
|
