Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2017 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго

44 передача Роман Коваля
для Українського радіо Чикаго
Запис 27 липня 2010 р.

 

Київ. 26 липня 1917 року

 

Вітаю вас, шановні українці Чикаго!

Минулу передачу я завершив висловом співзасновника Української партії хліборобів-демократів Сергія Шемета про те, що “український національний рух, Центральною Радою репрезентований, був рухом недержавним”.
Насамперед тому, що вона до власного війська ставилася просто вороже.
У минулій передачі я розповів про трагедію полуботківців, тепер розповім про сумну долю богданівців – козаків і старшин 1-го козацького імені Богдана Хмельницького полку.

Відправивши на фронт захищати Росію полуботківців, Центральна Рада мусила тепер вирішити завдання відправки на фронт богданівців.
Провідники Центральної Ради з усіх сил намагалися продемонструвати Тимчасовому уряду свою лояльність. Тож і не один раз приїжджали до богданівців намовляти їхати на фронт захищати Росію. А ті їм відповідали, що “мусять обороняти й підтримувати Раду”.
Утворилася ситуація, за якої богданівці могли би не послухати наказу Центральної Ради, яку самі же вважали за свій, “хоч би навіть і не цілком задовольняючий, найвищий уряд”.
Керівники Центральної Ради розпинались у красномовстві, закликали богданівців змити пляму “дезертирів”, казали, що справа йде про “національну честь”, про “престиж” полку і всього українського руху.
Богданівці ніяк не могли збагнути, чому Центральна Рада висилає їх на фронт, коли в Києві не залишилося жодної української військової частини, яка б могла стати на захист і самого уряду, і України.
Нарешті богданівців намовили...
Виїзд було заплановано на 26 липня. Всіх, хто не хотів йти на фронт битися за чужу справу, відпускали з полку, даючи різні посвідки та направлення в запільні установи. Багато хто з козаків і на фронт не хотів їхати, й українського полку не бажав кидати. До останньої хвилини йшла внутрішня боротьба... Вже навіть коли пролунала команда шикуватися, щоб вантажитися в ешелони, принципові противники Росії тягли за руки своїх товаришів, не пускаючи їх на вулицю. Коли ж розляглася команда “кроком руш” і сотні рушили, то й ці українці, не бажаючи залишатися поза полком, приєднались до своїх відділів.
Недарма боролись вони до останнього... Може, відчували, що будуть жорстоко покарані за те, що йшли захищати гнобительку-Росію.
Трагедія справді була дуже близько...
Ешелон із 2-м куренем сотника Хілобоченка вирушив о 21.40. У момент від’їзду козаки дали прощальну сальву своїй столиці. Несподівано з-за будинків у бік ешелонів почали стріляти міліціонери та кірасири. Потім полетіли кулі з боку Солом’янки.
Коли ешелон проїжджав попри Київський вокзал, з перонів посипалися постріли міліціонерів. Публіка запротестувала, але на неї не звертали уваги – такою була лють росіян на богданівців. За що? За те, що мимовільно допомогли їм здолати полуботківців? Абсолютно справедлива, як на мірку росіянин, плата за допомогу...
Стрілянина втихла, лише коли поїзд минув вокзал. Міліціонери і кірасири кинулися запасатись набоями та займати нові становища, бо за 40 хвилин тут мав пройти новий ешелон Богданівського полку.
Козаки другого ешелону салюту рідному місту вже не давали – на наказ курінного вони склали набої та зброю в окремий вагон, який було запломбовано.
Але тихого прощання не вийшло – на цей раз обстріл почався з Батиєвої гори. Однією з куль було смертельно поранено козака – він помер на руках матері, яка його проводжала “на війноньку”...
По мірі того, як потяг наближався до Київського вокзалу, стрілянина наростала: москалі стріляли з обидвох боків тору. За Кадетським мостом потяг зупинився. Виявилося, що вбито п’ять козаків, а 18 осіб поранено.Дивно, але богданівці продовжили шлях на фронт. Та москалі не заспокоїлися і з-за насипу продовжували обстріл. Потяг же їхав ніби навмисно повільно.
На підході до станції Пост-Волинський кірасири 2-го гвардійського та “казакі” 17-го Донського полків майже впритул із кулеметів розстріляли перший ешелон. Богданівці опинилися в пастці: адже потяг якраз перебував між двома високими насипами, на яких укріпився ворог. До того ж росіяни замкнули семафор.
Із вагонів летіли крики поранених... Врешті стрілянина ущухла. Ешелон було оточено. Москалі почали бити людей кольбами рушниць. Полонених всіляко принижували. Чулися вигуки:
– Ми вам пакажєм автономію! Ми вам пакажем Украіну!
Одного богданівця було застрелено вже після обеззброєння. Іншого зарубали шаблями. Лікар полку ім. Богдана Хмельницького просив московського начальника дати можливість зробити перев’язки пораненим. Прохання не було задоволено. Козаків малими групами, б’ючи, відводили на станцію. Потім москалі розграбували ешелон.
Дмитро Дорошенко у першому томі “Історії України” стверджував, що всього було вбито 16 богданівців, а 30 поранено. Насправді жертв було більше.
Сотник 7-ї сотні Богданівського полку Іван Островершенко стверджував, що тільки у його сотні ще під час руху до станції Пост-Волинський було семеро забитих та 15 тяжкопоранених. А в ешелоні їхало чотири сотні, кожна з яких мала по 250 – 300 чоловік. Сотник стверджував, що під час обстрілу загинуло понад 100 богданівців. Ще близько 50 осіб москалі розстріляли на станції вночі. Крики жертв і постріли чули ті, що сиділи під арештом. “Тіла помордованих позагрібали в картоплиння”. Ті ж 16 загиблих, про яких пише Дмитро Дорошенко, були тілами, які московські кірасири не встигли сховати перед слідчою комісією...
Чи з чистим сумлінням засинали у цю ніч Винниченко, Петлюра і Грушевський? Принаймні своєї вини в тому, що віддали вірних Україні козаків на поталу московському різникові, вони ніколи публічно не визнавали.
Поховали богданівців 31 липня в Києві на Щекавицькому цвинтарі...
Зрозуміло, що в російській пресі ніхто розправою не обурювався, навпаки, винними оголосили богданівців. Їх названо “бунтівниками” і “повстанцями”. Та звинувачено в тому, що вони першими напали на кірасирів, які, нічого не підозрюючи, охороняли залізницю...
Отак Центральна Рада позбавила себе вірних частин і стала добровільним заручником російського Тимчасового уряду. Де вже тут говорити про державну мудрість... А вцілілі богданівці мусили їхати на фронт захищати ненависну Росію.
Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”.

Всі попередні радіопередачі радіоциклу можна послухати в Інтернеті на сайті газети “Незборима нація” в рубриці “За Україну, за її волю”.


Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) і Світлані МИРОНЧАК (Вовковинці)
Щиро подяка за пожертву  на пам'ятник Петрові Болбочану
  Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш), 100 грн.



03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ