Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2024 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго

41 передача Роман Коваля
для Українського радіо Чикаго
Запис 12 липня 2010 р.

Виступ полуботківців

Вітаю вас, шановні українці Чикаго!

Сьогодні завершую розповідь про виступ полуботківців в Києві у червні 1917 року, метою якого було проголошення Української держави.
Попередню передачу я закінчив свідченням Федора Дудка, який вранці 5 червня 1917 р. у Києві біля Бесарабки побачив довжелезну колону вояків, попереду якої маяв український прапор.
“Був се глибоко мовчазний зосереджений рух маси людей, що мав якусь певну, заздалегідь намічену, важну ціль – і ця його певність, рішучість і мовчазна урочистість мимоволі передавалися глядачеві. Так могли йти люди тільки в бій, на діло, якого кінцем була смерть або перемога”.
Це був історичний похід української стихії, що демонструвала свою живучість, свої права на незалежне існування й свою готовність пролити кров за Батьківщину.
Як не згадати тут слова ініціатора виступу полуботківців Миколи Міхновського: “Ми відродилися з ґрунту, наскрізь напоєного кров’ю наших предків, що полягли в боротьбі за волю України, ми виссали з молоком наших матерів стародавню любов нації до Вітчизни та її свободи і ненависть до насилля над нами... Наша нація вступила на новий шлях життя, а ми мусимо стати на її чолі, щоб вести до здійснення великого ідеалу...
Ми виголошуємо, що візьмемо силою те, що нам належить по праву, але віднято у нас теж силою... Ми не хочемо більше зносити панування чужинців, ми не хочемо більше зневаги на своїй землі. Нас горстка, але ми сильні нашою любов’ю до України!.. Нас мало, але голос наш лунатиме скрізь на Україні і кожний, у кого ще не спідлене серце, озветься до нас, а в кого спідлене, до того ми самі озвемось!”

Здавалось, що справа українська перемагає. Та не було арештоване угодовське керівництво Центральної Ради. Ба більше, полуботківці пройшли повз Педагогічний музей і з ентузіазмом кричали: “Слава Українській Центральній Раді!”
І тут на них чекав найболючіший удар: замість сподіваної радості українські герої зустріли холодну ворожість тих, кому хотіли передати всю повноту влади.
Центральна Рада панікувала. “У всіх – повна розгубленість. Ніхто не знає, що починати”, – писав Юрко Тютюнник.
Лише переконавшись, що повстання спрямоване не проти них, угодовці полегшено зітхнути і заворушились. Осмілівши, Винниченко віддав наказ Юрію Капкану силою полку ім. Богдана Хмельницького роззброїти полуботківців.
Підполковник Капкан закликав старшин та Полкову раду висловити свою думку, “маючи на увазі, що йдеться про можливість пролиття братньої крові”.
Більшість старшин і Полкова рада висловилися проти роззброєння полуботківців. Лише п’ять старшин із півсотні були іншої думки. Вислухавши всіх, Капкан підвівся.
– Панове старшини! – звернувся він. – Я отримав від українського уряду наказ роззброїти полуботківців та арештувати їх. Отже, в імені українського уряду наказую вам полуботківців роззброїти.
Сотник Іван Островершенко отримав завдання обеззброїти полуботківців в “Арсеналі”. Тієї ж ночі його 7-ма піша сотня вирушила на Печерськ. Усі були пригноблені своєю місією. Йшли мовчки.
Зупинивши вояків неподалік мурів “Арсеналу”, Іван Островершенко сказав бунчужному викинути білий прапорець і почати переговори.
Невдовзі з’явився старшина-полуботківець. Із ним домовились, що богданівці увійдуть на подвір’я “Арсеналу”, доповнять на стійках полуботківців, а решта вояків (і тих, і тих) складе зброю.
Так і зробили. Зброю склали до “козлів”. У двох рядах – один проти одного – стояли українські вояки. Що думали вони в цю вирішальну для Батьківщини хвилину?

Переговори були довгими, довелося Островершенку зі старшиною-полуботківцем їхати до Педагогічного музею, де містилася Центральна Рада і Генеральний секретаріат. Повернулися до “Арсеналу” разом із генералом, представником уряду. Той пообіцяв задовольнити вимоги полуботківців, а саме: затвердити полк, видати достатню кількість зброї, набоїв, одягу та налагодити харчування.
Тим часом Капкан оголосив себе комендантом міста. За його наказом було звільнено всіх заарештованих росіян. Їм повернули зброю... Після цього юнкери і 2-й понтонний московський полк атакували полуботківців на Печерську. Полуботківці залягли на валах і прийняли бій. Росіяни, втративши кілька бійців, більше не виявляли бажання воювати.
Успішнішими були напади росіян на малі стежі полуботківців на вулицях Києва. Дійшло до того, що, побачивши жовто-блакитні стрічки, росіяни обстріляли й патруль богданівців, убивши одного, а двох тяжко поранивши.
Отак кров’ю заплатили богданівці за зраду свого командира.
Кров козацька зачервоніла і на руках керівників Центральної Ради...
Дисципліновані вояки-полуботківці виконали наказ уряду: в бойовому порядку повернулися до своїх казарм.
Оберучев, що завдяки Винниченку та Грушевському повернувся до міста, наказав юнкерам оточити казарми полку ім. Полуботка.
8 липня росіяни почали обстріл казарм із гармат і рушниць...
У цей час керівники Центральної Ради через пресу поширювали ганебно-підлі чутки про виступ полуботківців як про бунт дезертирів, які боялися йти на фронт і намагалися таким чином врятувати свою шкуру.
Богданівці мимовільно знову завдали удару: відволікши увагу полуботківців під час переговорів, вони й самі не помітили, як росіяни перейшли в наступ. Убивши трьох козаків та багатьох поранивши, ворог вдерся в казарми... Обеззброєних били прикладами, шаблями, грабували їхнє особисте майно, всіляко принижували...
Радісний Винниченко поспішив повідомити “Російське правительство” про придушення виступу полку ім. гетьмана Полуботка... Всі заходи з нейтралізації полуботківців зробив Генеральний секретаріат “у тісному порозумінні з місцевими російськими комітетами”...
Керівники повстання, бачачи безвихідне становище, дали згоду, щоб полк ім. гетьмана Полуботка пішов на фронт і, відзначившись, намагався за першої ж нагоди пробиватися в Україну.
29 липня останній ешелон 2-го Українського ім. гетьмана Павла Полуботка полку залишив Київ. На фронті їх відразу кинули в м’ясорубку. Полуботківці – національно свідомі українські військові кадри – зазнали жахливих втрат...
А головний винуватець цієї трагедії “драматург” Винниченко та інші члени Генерального секретаріату готувалися “стати московськими державними службовцями й одержувати платню”, яку вже асигнував Тимчасовий уряд – за вірну службу “російській демократії”.
А серед українських мас росло невдоволення угодовською політикою Центральної Ради.

Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”. Бажаю вам добрих новин з України.


Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Сердечно дякуємо за підтримку
газети “Незборима нація”!

Іван КАЧУРИК – 400 грн
Віра САВЕНОК (Чернігів) – 450 грн
Віктор ДРУЗЬ  (с. Зорине, Сумщина) – 500 грн
Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (м. Калуш) – 700 грн
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 2000 грн

Передплачуйте газету “Незборима нація”

Передплатний індекс – 33545.
Для Донецької і Луганської областей – 87415.
Ціна – 95 грн на рік.
Читайте, передплачуйте!





03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ