Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго
40 передача Роман Коваля
для Українського радіо Чикаго
Запис 6 липня 2010 р.
Виступ полуботківців
Вітаю вас, шановні українці Чикаго!
Сьогодні хочу розповісти вам про виступ полуботківців у Києві в червні 1917 року, метою якого було захоплення влади і проголошення Української держави.
У плани Братства самостійників Микола Міхновський частково утаємничив командира Богданівського полку Юрія Капкана. Полковник Капкан урочисто присягнув на вірність Самостійній Україні та впровадження революційного задуму. Але одразу ж присягу зламав і побіг до Винниченка розповісти про плани самостійників.
Винниченко відразу прибув до полку полуботківців, щоб нейтралізувати, як він казав, “їхній недобрий настрій”. Але його агітаційну промову полуботківці “збули мовчанкою”, прийнявши голову Генерального секретаріату “зовсім холодно”.
У цей час, 3 липня, в Петрограді підняли повстання більшовики. Центральна російська влада захиталася. Кращої нагоди скинути російське ярмо годі було чекати. Ще вночі 3 липня Братство самостійників вислало гінця до штабу Звенигородського коша Вільного козацтва з наказом у ніч на 5 липня роззброїти московські ешелони, які перебувають на їхньому терені, й вирушити до Києва на допомогу полуботківцям, та захопити залізничні вузли Христинівку і Знам’янку з метою не допустити передислокації ворожого війська.
Оперативні завдання отримали філії Братства самостійників у Житомирі, Чернігові, Одесі, Полтаві, Кременчуці, Олександрії та інших містах.
3 липня полуботківці виставили низку ультимативних вимог Центральній Раді й Тимчасовому уряду: “Ми, українці-козаки, – говорилося в їхньому зверненні, – не хочемо мати свободи лише на папері, або пів-свободи. По проголошенні 1-го Універсалу (2-го Універсалу ми не визнаємо!) ми приступаємо до заведення порядку на Україні. Задля цього ми всіх росіян і ренегатів, які гальмують українську роботу, скидаємо з їхніх постів силою, не рахуючись із російським урядом. Визнаючи Центральну Раду за свій найвищий уряд, поки що виганяємо зрадників без її відома. Коли все опануємо силою, тоді цілком підпорядкуємось Центральній Раді. Тоді вона пануватиме у Києві та по всій Україні як у власній хаті. Тепер же, коли починається повстання, ми виставляємо шість своїх людей, котрі мусять усім кермувати”.
Центральна Рада відкинула самостійницькі вимоги полку ім. гетьмана Павла Полуботка і вкотре закликала козаків їхати на фронт захищати Росію.
Але полуботківці мали інші плани...
О 1-й годині ночі 5 липня вони вирушили зі свого збірного пункту. Богданівці допомогли їм захопити зброю на складах, які охороняли. Захопили полуботківці зброю та набої в 5-му авіапарку і залізничному батальйоні. До повсталих приєднались дві сотні богданівців.
Свідком виступу був член Центральної Ради Юрко Тютюнник. Він писав, що “рух мовчазної колони робив грізне враження”. Юрко Тютюнник вибіг на вулицю і пішов поруч із колоною, “якій не було видно кінця”. Тютюнник розпитував, “куди йдуть козаки”. “На мої запити або зовсім не відповідали, – згадував він, – або говорили коротко і рішуче: “Йдемо кацапів бить... Йдемо допомагати Центральній Раді творити наше життя”.
Арештувавши начальника київської міліції Лепарського та московського коменданта міста, полуботківці захопили телеграф і Державний банк, зайняли Печерську фортецю, “Арсенал” та артилерійські склади, оволоділи всіма районними відділами міліції, роззброїли міліціонерів і юнкерів, поставили сторожу коло урядових установ, зайняли інтендантські склади і розігнали висланий проти них 2-й запасний батальйон.
За кілька годин не визнаний Центральною Радою полк ім. гетьмана Полуботка опанував Київ. Очевидець подій, Федір Дудко, згадував: “У повітрі було тихо, сонце світило яскраво. Заповідався чудовий день. Я дійшов до Бесарабки й повернув на Хрещатик, коли раптом увагу мою звернув на себе якийсь мовчазний похід маси людей на Васильківській вулиці. На чолі того походу запримітив я велике жовто-блакитне знамено.
Я зупинився. Не тому, що походи з українськими прапорами були рідкістю в ті часи... Той похід сильно вразив мене якоюсь відмінністю, небуденністю, несхожістю на всі інші походи. Був се глибоко мовчазний зосереджений рух маси людей, що мав якусь певну, заздалегідь намічену, важну ціль – і ця його певність, рішучість і мовчазна урочистість мимоволі передавалися глядачеві. Так могли йти люди тільки в бій, на діло, якого кінцем була смерть або перемога.
У цьому потоку не видно було окремих постатей. Це був живий моноліт, скований єдністю наміру й цілі. Таких походів ні перед тим, ні потому я не бачив.
Я стояв мов окаменілий і дивився. Таке враження, як і на мене, зробив цей рух і на масу інших людей, що були в той час на вулиці. Всі зупинилися й мовчки вглядалися в цю сіру, рішучу, одностайну, похмуру масу війська, що без команди, мовчки сунула ряд за рядом, різко вибиваючи крок на вуличному камені й не оглядаючись ні на людей, ні на сонце, ні на погідність чудового ранку.
Блискуча щетина багнетів на сильно затиснених у руках крісах без слів промовляла, що це не парад, а данина на вівтар Батьківщини й обов’язку.
Хто були ці люди, звідки вони, як називалася та похмура безмовна бойова маса вояків – я не знав. Я тільки бачив, що це було справжнє військо й що на чолі того війська маяв бойовий жовто-блакитний український прапор.
Ряди війська густою лавою проходили ряд за рядом. Дивне, невидане ніколи до того явище: дехто з козаків, тримаючи рушницю на плечі з гостро наїжаченим багнетом, ступав по каменю – босий. Але це не тільки не зменшувало враження, воно його сильно збільшувало.
Частина була дуже велика. В ній було не менше 5 тисяч людей. В останніх лавах ішли козаки без рушниць... Більшість – босі...
Вже значно пізніше довідався я, що той похід незнаної мені частини, який так сильно вразив мене, був історичним походом української стихії, що демонструвала свою живучість, свої права на незалежне ні від нікого існування й свою готовність до чину”.
Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”. Завершу розповідь про виступ полуботківців у наступній передачі.
|
