Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго
39 передача Роман Коваля
для Українського радіо Чикаго
Запис 30 червня 2010 р.
“Зрада!”
Вітаю вас, шановні українці Чикаго!
У червні – липні 1917 року в Києві відбулося багато гарячих подій.
Розповім про деякі з них.
У Першому українському козацькому полку імені Богдана Хмельницького панував “дух полуботківського клубу”: переважна частина старшинського складу та козаків були свідомими українцями, переконаними і рішучими українськими самостійниками. Нового ад’ютанта полку, соціаліста за переконаннями, Миколу Ґалаґана, щоправда, зачепило за живе не тільки критичне, але і гостро негативне ставлення богданівців до політики соціалістичних провідників Центральної Ради.
Негативна оцінка виникла як реакція на їхню угодовську політику, спрямовану на уласкавлення ворога, запобігання у нього ласки. Такого не могла стерпіти душа українського вояка...
Богданівці вважали помилковими заклики Центральної Ради йти на фронт, вони прагнули захищати Україну, а не Росію.
Небажання богданівців йти на фронт вороги української державності оцінювали як ганебне дезертирство. Такої ж думки була й Центральна Рада. Російські газети весь час звинувачували українських вояків, які не хотіли захищати Росію, в боягузтві, підштовхуючи їх до вимаршу з Києва – мовляв, докажіть, що ми помилились...
Під тиском 1-го Всеукраїнського з’їзду вояків Центральна Рада проголосила 1-й Універсал. Незважаючи на езопівську мову універсалу, демонстративно прихильне ставлення до “російських братів” і оту знамениту тезу (“не одділяючись від усієї Росії”), російські “єдінонєдєлімці” стривожилися. Їхні видання наповнилися нервовими коментарями, квінтесенцією яких став заклик газети “Речь” “вжити рішучих заходів, щоб приборкати українців”.
Щоб залагодити проблему, московські демократи запросили Михайла Грушевського та Володимира Винниченка здійснити спільну прогулянку пароплавом по Дніпру. Під час прогулянки, бажаючи викликати довіру “старших братів”, керівники Центральної Ради визнавали за очолюваною ними Радою “тільки моральний авторитет”, а Володимир Винниченко запевнив своїх російських друзів, що веде “запеклу боротьбу” проти, як він сказав, “українських авантюристів”, які закликають творити… українське військо.
Винниченко української незалежності не хотів, навіть боявся її. Бо вважав погибель Росії погибеллю й “української справи”.
Прогулянка закінчилася обіймами й поцілунками Михайла Грушевського та київського губерніального комісара Суковкіна.
Для продовження обговорення “спільної праці” до Києва з Пітера прибули міністри Тимчасового уряду Керенський, Терещенко і Церетелі. Порозумілися швидко: сторони погодилися, що Центральна Рада є “крайовим органом влади”, тобто філіалом загальноросійської влади.
Внаслідок домовленостей з’явився 2-й Універсал Центральної Ради. Починався він по-крутійськи: “Громадяни української землі...” Далі визнавалося, що Центральна Рада стоїть “за тим, щоб не відривати України від Росії”, що новостворений Генеральний секретаріат представлятиме Тимчасовий уряд і ним же затверджуватиметься.
“...Ми рішуче відкидаємо, – запевняли автори універсалу, – проти самочинного здійснення автономії України до Всеросійських установчих зборів”.
Ось так! Тиждень тому Першим універсалом Центральна Рада оголошувала, що ми “самі будемо творити своє життя”...
На богданівців, які готувались силою зброї здобувати волю, 2-й Універсал справив гнітюче враження. І серед них пішов шепіт: “Зрада!”
27 червня 1917 року (за ст. ст.) для обговорення зрадницької політики Центральної Ради Братство самостійників скликало таємну нараду.
У дискусії про мету збройного виступу погляди розійшлися. Одні вважали, що треба рішуче усунути автономістів від влади, оголосити військову диктатуру в формі гетьманату, а згодом, коли буде встановлено тверду українську владу, коли нічого не загрожуватиме Україні, задекларувати республіканські засади. Новий український уряд повинен відразу запропонувати німцям сепаратний мир і відкликати українізовані частини із фронту на Батьківщину. Інші вважали, що такий план спричиниться до ворожнечі в українському таборі, отже, переворот треба спрямувати лише проти росіян; Центральну Раду залишити як уряд, доповнивши її самостійниками. Поставивши росіян на коліна, Братство самостійників розраховувало довести автономістам, що ті бояться безсильного опудала.
Братство, до якого на початку червня вступив Микола Міхновський, ухвалило розрубати “гордіїв вузол” і використати “той дорогоцінний скарб, що ним є розбуджена стихія національних почувань українських народних мас”. На нараді ухвалено збройно виступити, перебрати владу і проголосити у Каневі на могилі Тараса Шевченка створення Української держави.
Про те як розвивалися події, я розповім у наступній передачі.
Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”.
|
