Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго
38 передача Романа Коваля
для Українського радіо Чикаго
Запис 15 червня 2010 р.
Саме вони...
Вітаю вас, шановні українці Чикаго!
Всі ми чули про отаманську родину братів Чучапаків з Холодного Яру. Менше знаємо про родину отаманів Соколовських із села Горбулів, тепер Черняхівського району Житомирської області. Три брати-отамани, сестра-отаманша, в повстанському загоні був і батько Тимофій і старший його син – священик. Отака родина!
Сьогодні розповім лише про один бойовий епізод з життя отамана Дмитра Соколовського.
На межі Волині й Київщини височіла стара могила. Місцеві люди, зокрема діди з Горбулева, розповідали, що в ній поховано лицаря, який у часи Гайдамаччини “боронив селянську людність од кривди та сваволі” польських панів.
Мешканці Горбулева та навколишніх сіл шанували старовинну традицію і на Великдень сходилися на ту могилу пом’янути лицаря. На Великдень 1919 року до неї прийшов зі своїм товариством і отаман Дмитро Соколовський.
За старим звичаєм справивши поминки, “привітали покійного гарматними пострілами”. Потім козаки зі своїм отаманом виголосили присягу змагатися за волю України так само лицарські, як і цей гайдамака.
Гарматні постріли почули червоні ординці, які після підкорення топорищан у складі кількох сотень піхоти, полку кінноти та чотирьох гармат йшли на село Горбулів, або, як тоді казали, “столицю князівства Соколовських”.
– Стучі, стучі, Сакольчік, – насміхалися москалі, зачувши стрілянину, – ми тєбє пастучім.
Щоб не наражати село на гарматний обстріл, Дмитро Соколовський вирішив свою “столицю” не боронити, а зібрати сили в сусідньому лісі. До навколишніх сіл послав вістунів із наказом збиратися.
Під вечір більшовики увійшли до Горбулева. Вони вимагали від селян видачі свого ватажка. Ті пообіцяли його піймати і віддати червоним.
На тому й погодилися.
Після цієї вилами по воді писаної домовленості, більшовики радо прийняли запрошення селян погостювати в них, адже вже вечірня пора надходила...
Опівночі над Горбулевим уже верещало, гуло і белькотіло: це п’яна російська пісня, мережана матюками, гриміла на принишклими хатками.
Під це ревище село із трьох сторін оточували повстанці Соколовського.
Козаки залишили вільним лише вихід у багнища, що тяглися побіч Горбулева. А селяни, які так гостинно впоїли більшовиків, непомітно псували їм зброю.
Вирішивши уникнути нічного бою, небезпечного і для повстанців, і для селян, Соколовський наказав стріляти з гармат і кулеметів так, щоб більшовики тікали в багна, куди вогонь не спрямовувався.
Хоч і безладно, та все ж, ніби виконуючи волю отамана, більшовики тікали в найнебезпечніше місце, звідки вибратися могли тільки щасливці.
Тим часом повстанці увійшли в село і взялися методично виловлювати червоноармійців, які поховалися в садках та чагарниках. Багато з них було постріляно. Декого після короткого суду розстріляли. Інших, всипавши гарячих, відпустили.
Червоних попередили, щоб забиралися у свою Совдепію і там господарювали, інакше, наступного разу, коли впіймають, то вже точно скарають на горло.
Ті, що потрапили в багна, загинули не всі. На третій день мандрів болотами, сильніші вийшли до станції Горбаші Житомирського повіту.
Саме вони і рознесли вістку про силу і славу отамана Соколовського.
Спомин про нічний бій у с. Горбулів на Великдень 1919 року зберіг старшина Волинської дивізії Армії УНР Оксент Поліщук. Написав він його 1922 року як студент Української господарської академії в Подєбрадах.
Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”. Бажаю вам добрих новин з України. |
