Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2017 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго

37 передача Романа Коваля
для Українського радіо Чикаго
Запис 8 червня 2010 р.

Кривава драма села Марчихина Буда

Вітаю вас, шановні українці Чикаго!
У радянські часи пропаганда особливу увагу звертала на жорстокість німців до мирного населення під час Другої світової війни. Звичайно, про свої злочини Москва воліла не розповідати. А вся історія російського народу – це історія воєн проти сусідніх народів.
Сьогодні розповім вам про трагедію українського села Марчихина Буда, о лежить на кордоні з Росією.
Згідно з договором між Гетьманом України Павлом Скоропадським та більшовицькою Росією влітку 1918 року частина української землі перейшла до т. зв. нейтральної зони.
Населення цієї смуги стало безборонним. Селяни зверталися до керівництва українських повітових центрів із проханням дати зброю, аби захистити себе від неминучого нападу росіян.
Та їм відмовили, мовляв, щоб не порушувати міждержавного договору. Тим часом в українських селах нейтральної смуги з’явилися московські агітатори.
Вони намагалися “расслоіть насєлєніє” на “багатих і бідних” та нацькувати їх один на одного.
Агітатори не мали жодного успіху, бо населення добре пам’ятало грабунки, які вчинили червоні росіяни під час відступу навесні 1918 року. Агітаторів почали виганяти із сіл. У відповідь на це прийшли невеликі карні відділи червоних. Та, отримавши відсіч, повернули назад.
У селах запанував спокій. Але він був, радше, зовнішній, бо селяни розуміли, що сусіди чекають тільки зручної нагоди. Така нагода настала наприкінці осені 1918 року під час протигетьманського повстання, фактично повстання проти Української Держави, яке підняли українські ліві у спілці з російськими більшовиками.
До нейтральної зони загони червоних посунули ще наприкінці жовтня. Свідок, Яків Решетників, стверджував, що першою жертвою стало село Марчихина Буда, що на сході Чернігівщини, тепер належить до Сумської області.
Село оточили в одну з останніх ночей жовтня. Над ранок озброєні червоноармійці увійшли в нього з усіх боків. Перелякане населення опору не чинило, хто міг, тікав до лісу.
Вулиці заполонили валки, призначені для награбованого майна. Почалося діловите мародерство. Все більш-менш цінне майно виносилося з хат і складалося на вози. Дехто із селян намагався боронити свої господи... Одна, старшого віку, жінка заступила грабіжникам дорогу. Тоді вони кинули їй під ноги гранату...
Майно виносили через розірване її тіло...
До червоноармійців приєдналася зграя “мішечників”, що прибули з неблизької Орловщини...
Над селом неслась московська лайка, плач дітей, одірваних від своїх родин, несамовиті крики жінок, яких ґвалтували ординці.
Повні добра вози відправляли на схід. Туди ж погнали полонених жителів Марчихиної Буди.
Орда відходила.
“На прощання” москалі розстріляли двох українських юнаків. Відвага і спокій, з яким вони зустріли смерть, вразила навіть ворогів.
Червоноармійці відмовилися виконувати екзекуцію. Але комісар погрозами примусив їх. На його команду вони таки випалили з рушниць.
Парубки здригнулись і зблідли. Одяг одного з них зачервонів.
Нерухомо, з упертими поглядами, без жодного слова благання хлопці продовжували стояти. Поранений тільки промовив:
– Скоріше!
Червоноармійці опустили рушниці. Тоді розпінений комісар добив їх...
Під вечір кривавий бенкет припинився.
Остання група червоних залишала пограбоване село. За нею поспішали вози російських селян.
На одному з них сидів хлопчак і приміряв на себе одяг. Поруч йшов високий, одягнений в якесь жіноче вбрання, “тятька”. Хоч він вже поміняв “лапті” на чоботи і мав цілий віз здобичі,та все одно був невдоволений.
Він хижо зиркав то на один, то на інший бік вулиці, наче чогось шукав.
Нарешті його увагу привернув будинок сільського вчителя.
Буркнувши щось синові, москвин побіг до хати. За хвилину його заросла рудою бородою твар висунулась із розбитого вікна. В руках він переможно тримав два горшки. Хлопчик, зіскочивши з воза, забрав здобич. Повертаючись, гукнув:
– Тять, а тять, мамка ґаваріла, чтоби ти єщо самавар взял.
Звичайно, ніякого самовару “тятька” не знайшов, бо все цінне в хаті вже було пограбоване. Розчарований, підійшов він до воза і зі злістю почав бити конячину, немов обвинувачував її у невдачі.
Насувалась ніч. Темрява закутувала зранене село. З лісу несміливо поверталися до своїх хат селяни.
Ці свідчення московського “гуманізму” зберіг для нас Яків Решетників, уродженець с. Марчихина Буда, згодом козак Армії УНР, який зі зброєю намагався зупинити російського агресора.

Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”. Бажаю вам добрих новин з України.


Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ